Надія з Олексієм живуть бідно. Надія давно втратила віру в те, що колись все зміниться. Колись молода і закохана мріяла про щасливе майбутнє з коханим Олексієм. Та життя видалося не настільки красиве, як мріялося. Робота у Олексія важка, а грошей платили мало. А тут одна за одною вагітність Надії. Три сини народилися один за одним. Довгий час Надія не працювала. На одну зарплату чоловіка особливо не роз женешся. А дітки ростуть. Їм потрібно купувати одяг, взуття. Та скільки всього.
Одні харчі стільки коштують, що вся зарплата йде на них. А комунальні і всі інші потреби. Десять років такого життя дали про себе знати. Олексій почав вип ивати. Де гроші брав, не говорить. Та Надія бачить, що зарплату приносить всю. Але кожен день напідпитку. Від такого життя у Надії почали опускатися руки. Одного разу, коли чоловік прийшов випитий і приніс недопиту пляшку, дружина вирвала в нього з рук ту пляшку і стала пити. Похлинулася, але трошки потекло в середину.
Через деякий час їй стало легше. Відійшли всі проблеми в далекий куточок душі. Аж повеселіла. Відтоді чекала чоловіка, щоб приніс горілки, стали пити разом. Вже не бідкалася Надія про своїх хлопчиків. Хто знав її раніше, дивувалися, як горілка може міняти людей. А далі більше. Хлопчики ходили по сусідах, просили поїсти. Одного разу сусідка крикнула:
– Ти, Надіє, хоч би дітей в дитячий будинок здала, щоб вони не ходили голодні. Скільки можна пити і про синів не дбати?
Про дитячий будинок, у голові п’яної Надії відклалося. Ця думка не давала спокою. Було б добре, щоб вони, діти, не заважали їм із Олексієм. Куди вона потім ходила, де знайшла відповіді на свої питання, невідомо. Але через деякий час написали Надія і Олексій відмову від дітей. Хлопчики потрапили в дитячий будинок. Як плакали, чекали маму, що забере їх додому, про це мало кому відомо. Та Надія з Олексієм про синів не згадували.
Минув час. Хлопці один по одному покидали дитячий будинок. Їм виділили по квартирі. Маленькі, однокімнатні, але є де жити. Потихеньку влаштовувалися на роботу. Підтримували один одного. Про маму з татом не говорили, але хотіли побачити. Подивитися їм у вічі, чому так поступили зі своїми дітьми?
Одного разу зібралися всі утрьох і пішли до квартири, де раніше проживали. Побачили маму, яка п’яна йшла до свого під’їзду. Вона пройшла мимо чоловіків, не впізнаючи, що то її сини.
– Мамо, – гукнув старший син, – мамо, це ми твої діти.
Вона дивилася на них нетямущими очима. Потім погляд її просвітлів. Згадала про дітей. Плакала, п’яно просила пробачення. Говорила, що винна перед ними. Чи можна її зрозуміти і пробачити? Чи повернутися й піти? Стояли сини на роздоріжжі. Та потім вирішили, яка не є, а вона їхня мама.
