Я прихильниця того, щоб жити окремо від батьків. Тому жодного дня після весілля з мамою не жила. У чоловіка свій будинок, у ньому ми й живемо.
Моя мама, Маргарита Семенівна, живе з нами в одному місті. Їхати до нас маршруткою десь пів години. Батька нашого немає вже 8 років. Раніше з моєю мамою жив мій молодший брат з родиною. Квартира у неї велика, трикімнатна. Потім вони купили власне житло, і переїхали.
Поки мій брат жив з мамою, ми її бачили дуже рідко, тільки на свята. Вона була зайнята клопотами, допомагала доглядати онуків. Зараз діти виросли. І мамі стало нудно.
Хобі та захоплень у мами нема, журнали усі перечитала. Життя буденне та одноманітне. І тут вона згадала про наше існування.
Мама для її віку, щодо здорова людина і може зі своїми проблемами поки сама справлятися. Магазини, лікарня поруч з її будинком, мобільним телефоном користуватися вміє, сусідки-подружки чуйні. Приводу у мене для занепокоєння немає.
Без оголошення війни, мама стала навідувати нас усе частіше. Мої домашні абсолютно не були готові до цього. Мій чоловік працює зранку до вечора. Старша дочка студентка першого курсу, а молодша ходить до дитячого садка. Я працюю редактором дистанційно. Я працюю в міру завантаженості, а моїй матері здається, що раз я вдома, то можу виконувати її забаганки. Аліса, наша старша дочка, відповідальна студентка, підробляє за майбутньою спеціальністю, спати лягає пізно і встає рано, щоб все встигати.
Мій чоловік після роботи любить займатися господарством. Ми маємо невелику теплицю, садок та курей.
Словом, усі в нашій родині на своєму місці. Тільки моя мама почала вносити переполох у наше буденне життя. Весь порядок та сімейний устрій, які відточувалися роками зламався.
Мені потрібно відредагувати статті, а мама тут як тут зі своїми розмовами. В теплицю чоловіка влізла свої порядки там понаводила. Чоловік увечері вже закипав, але стримався.
Я їй кажу: «Мамо, їдь додому, подружки скучили за тобою. Ми самі зі своїми справами впораємося ». Образилася, але поїхала. Подружка мами покликала її для профілактики сходити до терапевта.
Він їм прописав проколоти вітаміни, щоб судини зміцнити. І мама придумала геніальну ідею- пожити у нас декілька днів, щоб я їй поколола вітаміни.
Мій Богдан не задоволений. Теща йому без кінця поради роздає, в його господарство проникла. Цілими вечорами дивиться новини або серіали на всю гучність. Старша дочка нервується, у неї сесія на носі, готуватися треба. Дочка нервує, вранці рано вставати, а глуха бабуся півночі телевізор дивиться.
“Мамо, спокій у моїй родині мені дорожчий, їдь ти краще додому!”
Такі слова крутяться у моїй голові. Але в очі рідній матері я таке сказати не можу. Все йде шкереберть. Скандалу, напевно, не уникнути.
І образиться мама на мене на все життя і розповість усім, яка я дочка погана, а заодно і зять з онучками. Що ж мені робити? Як безболісно вийти з цієї непростої ситуації?
