— Мамо, ти з розуму з’їхала? Тобі ж вже за сорок, а ти вирішила народжувати? Це ж справжнісінький екстрим!
Після мого шістнадцятого дня народження у нашій родині все змінилося: батьки вирішили розлучитися. Здавалося, між ними був спокій, але, мабуть, під спокійною поверхнею ховалися проблеми, про які я й не здогадувалася. Розлучення пройшло тихо, без скандалів та поділу майна. Тато залишив нам із мамою нашу двокімнатну квартиру, а сам перебрався до однокімнатної, яка дісталася йому від бабусі.
Мати, бажаючи почати нове життя, швидко продала наше житло, і ми переїхали до іншого міста. Вона не хотіла навіть випадково зустрічати батька, прагнучи залишити минуле позаду. З ентузіазмом вона взялася за облаштування: знайшла гарну роботу з доброю зарплатою, зняла затишну квартиру, і ми почали звикати до нового місця.
Через кілька місяців я помітила, що мама змінилася. Завжди гарна, тепер вона ще більше дбала про себе: часті візити до перукарень, новий одяг, сяючі очі. Її поведінка видавала закоханість.
Спостерігаючи за цим, я одного разу наважилася запитати прямо:
— Мамо, ти закохалася?
Вона зніяковіла, але не заперечила:
— Так. Його звати Тарас Іванович, він трохи старший за мене. У нас серйозні стосунки. Як ти до цього ставишся?
Я знизала плечима:
— Якщо ти щаслива, то я тільки за.
Мати обійняла мене, її очі світилися:
— Дякую за розуміння. Я хочу, щоб ви познайомилися.
Незабаром ми зустрілися. Тарас Іванович справив на мене гарне враження: інтелігентний, уважний, поважав маму. Вони виглядали щасливими. Після цього мати почала проводити з ним все більше часу, а потім і зовсім переїхала до нього.
Я готувалася до вступу до університету і раділа новій самотності в нашій квартирі. Та одного вечора стався розмова, яка перевернула моє уявлення про нашу родину.
Мати прийшла до мене з таємничою усмішкою:
— У мене для тебе новина…
Я припустила:
— Тарас зробив тобі пропозицію?
Вона кивнула:
— Так, але це ще не все. Ми чекаємо дитину.
Я була в шоці:
— Мамо, тобі ж вже за сорок! Це дуже небезпечно. Ти певна?
Її обличчя похмуріло:
— Ми все обдумали. Це наше рішення.
У приступі емоцій я випалила:
— А якщо щось піде не так? Мені доведеться піклуватися про дитину й жити з вашим Тарасом?
Мати зблідла, голос став холодним:
— Я не чекала такого від тебе. Якщо не підтримуєш — їдь до батька. Я продам квартиру і надішлю твою частку.
Наступного дня я намагалася поговорити, але вона була непохитна:
— Між нами все сказано.
За тиждень я повернулася до рідного міста й оселилася у батька. Він зустрів мене спокійно, розділяючи мої сумніви, але підкреслив — це її вибір.
Мати виконала обіцяне: через місяць я отримала гроші. У листі був лише один рядок: «Не думала, що побажаєш мені лиха».
З того часу минуло два роки. Вона заблокувала мій номер, і всі спроби зв’язатися марні. Я не знаю, як пройшла вагітність, чи народилася дитина. Батько темою не цікавиться. Відчуваю, що ця відчуженість — ненормально, але не знаю, як налагодити контакт. Боюся приїхати без запрошення й знову почути відмову…
