Мамо, ти хочеш віддати нашу хату синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Я не пущу!
Навіть не думай! Мамо, ти при собі? Сама себе чуєш? Він тебе одразу вижене, невже не розумієш?
Оленко, не перечи мені! Я так вирішила!
Спочатку мати намагалася виглядати твердою, показуючи свою рішучість. Але потім сльози прорвалися у глибині душі вона знала, що чинить несправедливо.
Бо ж син Ярослав, молодший брат Олени, завжди був її улюбленцем. Він народився, коли Марія Іванівна вже переступила тридцятий рік. А Олену вона народила ще юною, майже випадково.
Тому й ставилася до доньки як до даної Богом обовязкової ноші. Вирощувала її переважно бабуся, адже Марія Іванівна тоді прагнула здобути освіту.
А Ярослава вона вже чекала свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Олена все бачила. Та не розуміла одного навіщо мати так відверто ділить їх із братом?
Зазвичай батьки приховують таке, а тут вона навіть не соромилася показувати, що Ярослав їй дорожчий.
А потім ще й дивувалася, чому діти між собою холодні. Хіба ж дивно?
Ярослав з дитинства отримував усе найкраще. Олена ж мовчала, задовольняючись тим, що дають, і не сміла нарікати.
Грошей йому теж давали більше. Адже він чоловік, то ж так і має бути. А те, що молодший за сестру, то вже дрібниці.
Памятай! Ярослав, коли виросте, сам заробить на свою родину. А поки що я муся йому допомогти!
Мамо, а я?
А ти? Твоє діло гарно вийти заміж і триматися за чоловіка, рішуче заявила мати, розставляючи тарілки.
Олена заперечила: вона не хотіла залежати від чоловіка, а прагнула розвиватися і стати самостійною.
Що за маячню ти несеш! Хіба тобі самій не смішно?
А що тут смішного?
Ніхто в нашій родині так не думав.
Значить, я перша.
Олена не розуміла матір і не хотіла жити за її правилами. Незабаром вона зняла квартиру й переїхала.
Це було наче глоток свіжого повітря. Бо жити під одним дахом із братом і матірю стало неможливо. Чим старшою вона ставала, тим важче було терпіти.
Та й вони не сумували у хаті зявилося більше місця.
Минуло пять років. За цей час Олена встигла купити власну оселю. А Ярослав досі жив із матірю, а потім привів туди дружину. Незабаром у них народилася дитина.
Марія Іванівна завжди вміла задовольнятися малим. Але одного разу її пробило.
Уяви, доню, сусідка купила посудомийну машинку. Ну, не сама, звісно, діти подарували.
Добре ж.
От би й мені таку, та боязно навіть заикатися!
Чому?
Бо у Ярослава з роботою туго. Раптом звільнять, а дружина його, Наталка, у декреті, грошей ледве вистачає.
До того ж, Ярослав не любив ділитися заробленим. Його цілком влаштовувало жити на материні гроші. Ніби їжа в хаті зявлялася сама.
Ярославе, коли в тебе сумління прокинеться? не витримала Олена, коли зустріла брата в магазині.
Він вибирав пиво та чіпси перед футболом.
Звідки претензії?
Хоч би матері грошей дав! У неї ж пенсія не безкінечна. Ти ж знаєш, що вона все сама купує?
Ярослав відвів очі, бо розумів, що сестра права.
Тобі що з того? Ти ж і так окремо живеш.
Мені шкода матір!
Пожалій краще себе. Ні чоловіка, ні дітей. Інших жалієш!
Він пішов, а Олена залишилася у німому шоці. Брат завжди вмів вразити в саме боле
