Мамо, ти хочеш віддати нашу хату синові брата? А потім до мене приходитимеш жити? Я не пущу!
Навіть не мрій! Мамо, ти при тямі? Сама себе чуєш? Він тебе одразу ж виженуть, хіба не розумієш?
Оленко, не переч мені! Я так вирішила!
Спершу мати намагалася триматися, виглядати впевненою у своїх словах. А далі розплакалася, бо глибоко в душі знала, що чинить несправедливо.
Справа була в тому, що син Тарас, молодший брат Олени, завжди був її улюбленцем. Олена Петрівна народила його вже за тридцять. А доньку у юності, коли ще й сама не знала, що робить.
Тому до Олени ставилася так є, і добре. Виховувала її переважно бабуся, бо сама Олена Петрівна тоді намагалася встигнути закінчити інститут.
А ось Тараса вона планувала свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Олена все бачила. Лише одного не розуміла чому мати так одверто віддає перевагу братові.
Зазвичай батьки хоч намагаються приховувати таке, а тут Олена Петрівна навіть не соромилася казати, що Тарас їй рідніший.
А потім ще й дивувалася, чому діти не ладять. Та хіба ж тут дивно?
Тарасові змалку діставалося найкраще. Олені ж доводилося задовольнятися залишками і навіть не нарікати.
І грошей йому завжди давали більше. Він же чоловік, то й так має бути. А те, що молодший за сестру на кілька років то вже дрібниці.
Памятай! Тарас, коли виросте, сам зароблятиме й утримуватиме родину. А поки що я муся йому допомагати!
Мамо, а як же я?
А що ти? Твоє діло гарно вийти заміж і триматися за чоловіка, рішуче сказала мати, ставлячи на стіл миски.
Олена заперечила, сказала, що не хоче залежати від чоловіка й планує розвиватися сама.
Що за маячня! Тобі самій не смішно?
Що тут смішного?
А те, що ніхто в нашій родині так не думав.
Отже, я буду першою.
Олена не розуміла матір і не хотіла жити за її правилами. Незабаром вона зняла хату й переїхала.
Це було, ніби глоток свіжого повітря. Бо жити з братом і матірю стало неможливо. І чим старшою вона ставала, тим гірше було.
Але й вони не сумували більше місця залишилося.
Минуло ще пять років. За цей час Олена встигла купити хату в іпотеку та виплатити її.
А Тарас досі жив з матірю та привів до них дружину. Незабаром у них народилася дитина.
Олена Петрівна завжди вміла задовольнятися малим. Але до певної межі.
Уяви, доню, сусідка посудомийку купила!
Добре ж.
От би й мені таку, та боязно навіть згадувати!
Чому?
Бо Тараса скоротили, а його Маряна в декреті й грошей майже немає.
До того ж, Тарас грошима ділитися не любив. Його влаштовувало жити на матчину пенсію. Ніби їжа в хаті зявлялася сама.
Тарасе, коли в тебе совість прокинеться? не втрималася Олена, коли зустріла його в крамниці.
Він тоді купував пиво й снеки перед футболом.
Звідки претензії?
Хоч мамі допомагай! Ти ж знаєш, що вона все сама купує?
Тарас відвів погляд знав, що сестра права.
Тобі що? Ти ж з нами не живеш.
Мені шкода матір!
Пожалій краще себе. Ні чоловіка, ні дітей. Других шкодуєш!
Він пішов, а Олена довго стояла, ніби приголомшена. Такий удар він завжди вмів нанести влуч
