— Мамо, ти при своєму розумі? Тобі ж уже за сорок п’ять, а ти зважилася народжувати? Це ж справжнє безумство!
Після мого шістнадцятиріччя життя нашої родини різко змінилося: батьки вирішили розійтися. Зовні їхні стосунки виглядали міцними, але, мабуть, під поверхнею крилися проблеми, про які я й не здогадувалася. Розлучення пройшло тихо, без галасу й розподілу речей. Тато залишив нам із мамою нашу двокімнатну квартиру, а сам перебрався до однокімнатної, яка дісталася йому від бабусі.
Мати, прагнучи почати нове життя, швидко продала наше житло, і ми переїхали до іншого міста. Вона не хотіла навіть випадково зустрічати батька, бажаючи залишити минуле позаду. З надією вона взялася влаштовуватися: знайшла гарну роботу з доброю зарплатою, орендувала затишну квартиру, і ми почали звикати до нового оточення.
Через кілька місяців я помітила, як мама змінилася. Вона завжди була гарною жінкою, але тепер почала особливо дбати про себе: часті візити до косметологині, оновлений гардероб, сяючі очі. Її поведінка видавала закоханість.
Спостерігаючи за цими змінами, я одного разу наважилася запитати прямо:
— Мамо, ти закохалася?
Вона зніяковіла, але не заперечила:
— Так, це правда. Його звуть Ігор Васильович, він трохи старший за мене. У нас серйозні стосунки. Як ти до цього ставишся?
Я знизала плечима:
— Якщо ти щаслива, то я тільки радий за тебе.
Мати обійняла мене, очі її світилися:
— Дякую за розуміння. Я хочу вас познайомити.
Незабаром ми зустрілися. Ігор Васильович справив на мене гарне враження: витончений, уважний, з повагою ставився до мами. Вони виглядали щасливими. Після цього мати ставала в нього все частіше, а потім і зовсі переїхала.
Я готувалася до вступу до університету й раділа новій самотності в нашій двокімнатній квартирі. Та одного вечора стався розмова, яка перевернула моє уявлення про нашу сім’ю.
Мати прийшла до мене із таємничою усмішкою:
— В мене для тебе новина…
Я припустила:
— Ігор Васильович зробив тобі пропозицію?
Вона кивнула:
— Так, але це ще не все. Ми чекаємо дитину.
Я оніміла:
— Мамо, тобі ж вже за сорок п’ять! Це дуже небезпечно. Ти впевнена?
Її обличчя похмуріло:
— Ми все обдумали й прийняли це рішення разом. Я розумію твої побоювання, але це наше життя.
У пориві емоцій я вигукнула:
— А якщо щось піде не так? Мені доведеться опікуватися дитиною й жити з вашим Ігорем?
Мати зблідла, голос її став холодним:
— Я не очікувала такого від тебе. Якщо ти не підтримуєш мене, краще переїжджай до батька. Я продам цю квартиру і надішлю тобі половину грошей.
Наступного дня я спробувала поговорити, але вона була непохитна:
— Нам нічого обговорювати.
За тиждень я повернулася до рідного міста й оселилася в батька. Він зустрів мене спокійно, поділяючи мої сумніви щодо маминого рішення, але наголосив, що це її вибір.
Мати виконала обіцяне: через місяць я отримала свою частку. У листі був лише один рядок: *«Ніколи не думала, що побажаєш мені лиха»*.
З того часу минуло два роки. Мама заблокувала мій номер, і всі спроби зв’язатися марні. Я не знаю, як пройшла її вагітність, чи народилася дитина. Батько не цікавиться цим. Я відчуваю, що наша відчуженість — ненормальна, але не знаю, як повернути все. Боюся приїхати без запрошення й знову відчути себе відкинутою.
