– Мамо, ти в своєму розумі? Тобі ж вже за сорок п’ять, а ти зважилася народжувати? Це просто екстрим!
Після мого шістнадцятиріччя життя нашої родини різко змінилося: батьки вибрали розлучення. Зовні все виглядало спокійно, але, мабуть, під спокійною поверхнею ховалися проблеми, про які я й гадки не мала. Розлучення пройшло тихо – без скандалів і поділу речей. Тато залишив нам з мамою нашу двокімнатну квартиру в Києві, а сам переїхав до однокімнатної, яка дісталася йому від бабусі.
Матінка ж, мов справжня козачка-новаторка, швидко продала наше житло, і ми перебралися до Львова. Вона й слухати не хотіла про будь-які випадкові зустрічі з батьком – минуле треба було залишити позаду. З вірою в краще вона взялася за нове життя: знайшла гарну роботу за тисячу доларів, зняла затишну квартирку, і ми почали освоюватися.
Через кілька місяців я помітила, що мати перетворилася. Вона завжди була гарною жінкою, але тепер її образ став просто блискучим: салони краси, нові сукні, вишуканий мейкап. А ще – ці очі, які так і світилися. Якщо це не закоханість, то що ж тоді?
Не витримавши, одного разу я спитала прямо:
– Мам, ти закохалася?
Вона зніяковіла, але заперечувати не стала:
– Так, Оленко. Його звуть Тарас Васильович, він трохи старший за мене. У нас серйозні стосунки… Як ти до цього ставишся?
Я знизала плечима:
– Якщо ти щаслива, то й я рада.
Матір обійняла мене, очі сяяли:
– Дякую, донечко. Я хочу, щоб ви познайомилися.
Незабаром ми зустрілися з Тарасом Васильовичем. Він справив гарно враження: інтелігентний, уважний, поводився з матір’ю з повагою. Вони виглядали щасливими, як пара з реклами. Згодом майже всі вечори мати проводила в нього, а потім і зовсім переїхала.
Я готувалася до вступу в університет і насолоджувалася свободою у нашій двокімнатній квартирці. Але одного вечора стався розмов, яка перевернула все.
Мати прийшла з таємничою усмішкою:
– В мене для тебе новина…
Я припустила:
– Тарас Васильович зробив тобі пропозицію?
Вона кивнула:
– Так, але це не все… Ми чекаємо дитину.
Мене мов громом ударило:
– Мамо, тобі ж вже сорок шість! Це ж ризиковано… Ти впевнена?
Її обличчя похмурішало:
– Ми все обдумали. Це наше рішення.
Не стримавшись, я випалила:
– А якщо щось піде не так? Мені доведеться опікуватися дитиною і жити з вами та Тарасом?
Мати зблідла, голос став холодним:
– Я такого від тебе не чекала. Якщо не підтримуєш – їдь до батька. Квартиру продам, тобі половину перерахую.
Наступного дня я спробувала поговорити, але вона була непохитна:
– Нам нічого обговорювати.
За тиждень я повернулася до рідного міста й оселилася у батька. Він зустрів мене спокійно, розділяв мої сумніви, але підкреслив – це її вибір.
Матір слово дотримала: через місяць я отримала гроші. У листі був лише один рядок: *«Ніколи не думала, що ти побажаєш мені лиха»*.
Минуло два роки. Мати заблокувала мій номер, усі спроби зв’язатися марні. Я не знаю, чи народила вона, чи все гаразд. Батько темою не цікавиться. Я відчуваю, що це ненормально, але боюся приїхати без запрошення – раптом знову відштовхне…
