Після інсульту Варвара Григорівна лежала в лікарні. Скоро її виписують додому, а хто забере, вона сказати не може. Всі надії покладала на дочку Галину. Для неї все життя дбала. Старшому Віктору нічого не діставалося. Та Варвара Григорівна не переймалася. Адже він чоловік, сам всього доб’ється. Так і сталося. До інституту Віктор вступив самостійно, гроші на прожиття не просив. Сам заробляв.
Після закінчення поїхав працювати за кордон. А після п’яти років повернувся додому, купив квартиру, машину. Повернувся з дружиною, яка на той час була вже вагітна. Згодом народився син, а через деякий час донечка. Так що у Віктора в житті все склалося добре.
А Галина жила з допомогою мами, все від неї несла, і продукти, і гроші. Мама на пенсії давно, а все дочку опікає. Заміж Галина вийшла, чоловік мало заробляє. Згодом почала просити у брата гроші, але його дружина швидко відбила охоту просити щось.
Варвара Григорівна захворіла раптово. Галина прийшла, а мама лежить, не рухається. Викликала швидку допомогу. В лікарні відвідувала мало, все телефонувала брату, щоб оплачував лікування мами. Віктор оплачував, і додому забрав, перед цим поговоривши з дружиною. Віднині за Варварою Григорівною доглядала невістка. Скаржитися немає на що. І нагодує, і при бере, і діти граються з бабусею.
Та одного разу Віктор випадково почув розмову мами з Галиною. Мама запевняла, що напише спадок на неї, Галину. А коли побачила Віктора, замовкла. Якось винувато подивилася, а потім сказала, що Галина жінка, і їй потрібно допомагати.
– А мені? Мені не потрібно? Мамо, ти взагалі колись думала про мене як про свого сина? А не про того, хто по першому оклику прийде на допомогу. Квартира, це спадок. Я маю рівне право із Галиною. А ти й тут намагаєшся мене обійти. Тоді не ображайся.
Віктор взяв валізу, і покидав туди речі мами. Її саму під руку повів до виходу. Привіз у квартиру Галини. Нехай живуть. Якщо сестра не знає, як це доглядати за хворою мамою, то нехай спробує. А свою дружину більше не буде напружувати.
