Якось я поїхала до батьків у гості з трирічним сином. Тоді був вихідний і в автобусі було дуже багато людей. Я вже і не надіялась, що нам з Назарчиком доведеться сісти. Але дівчина студентка нам поступилися місцем, я взяла Назарчика на руки та ми почали їхати.
Увесь час Назарчик крутиться та не міг заспокоїтись, мені хотілося якомога швидше вийти з маршрутки. Потім синочок на хвильку затих, а потім і сказав на весь автобус:
– Мамо, але ж ти забула вдома труси! Потрібно повернутися та одягнути!
Увесь автобус почав голосно сміятися. Я відчула, що мене кинула в жар. Я запитала в Назарчика:
– З чого ти взяв, що я їх забула вдома?
– Я бачив, що вони висіли у ванній на батареї!
Усі пасажири нас уважно слухали та дуже сильно сміялися. Ніякі спроби заспокоїти Назарчика не вдавалися, а син уже не міг зрозуміти як це я їду в автобусі без трусів. Не буду ж я роздягатися в маршрутці, щоб показати що вони на мені. Лише згодом мені вдалося пояснити сину, що у мене декілька пар і що вони на мені зараз є.
Назарчик на декілька хвилин заспокоївся, але раз у раз просив показати, що я їх одягла.
– Ось коли приїдемо до бабусі та дідуся, я тобі покажу, а зараз сиди тихенько, – відповіла я сину.
До нашої зупинки залишилося двадцять хвилин, Назар нарешті затих. Він недовірливо дивиться на мене. Врешті-решт ми доїхали до місця призначення. Коли дісталися до дому моїх батьків, першим ділом довелося показати сину, що я одягнула труси.
