Моя племінниця виховувалася вдома. Сестра не відпустила її до дитячого садочка, не дозволяла гратися з іншими дітьми у дворі, коли та стала підлітком, то не випускала її з квартири після шостої вечора, а взимку то взагалі після четвертої. Як результат вона виросла, як то кажуть, кімнатною дитиною. Знаю, що не можна так говорити про сестру, але мені й досі дивно, як племінниця змогла знайти чоловіка з такою мамою.
А її майбутній чоловік примітив її одразу, як тільки вона на перше вересня прийшла до університету. Він тоді вже був на третьому курсі. Й хоч вона йшла по коридору за руку з мамою, але вона йому сподобалася. Племінниця потім розповідала, що він запросив її на каву, сказав, що хоче віддати їй свої старі конспекти. А далі все в них закрутилося.
Того дня я була у сестри. Ми пили каву з тортиком. До неї зателефонувала дочка. Вона так голосно говорила, що навіть почула я. Дівчина явно була стурбована. «Мамо, я не вмію. Він вже давно мене про це просить, а я відмовляю. Він каже, що всі дівчата таке роблять. Без тебе тут не обійтися. Допомагай». Ми одразу не зрозуміли в чому справа. Сестра вже була й бойовій готовності й збиралася вирушати до гуртожитку. Я уявляю, що б вона влаштувала тому хлопцеві. Але з незрозумілого булькотіння племінниці я все ж таки змогла зрозуміти те, що вона намагається сказати та що від неї вимагає хлопець. «Він хоче, щоб я зварила йому борщ. А я ніколи цього не робила. Я навіть не знаю, що для цього потрібно». Я аж засміялася. А сестра полегшено впала на диван. Він просто хотів від неї борщ. Трошки заспокоївшись ми втрьох почали варити борщ. Ми з сестрою розповідали племінниці що і як потрібно робити, скільки та коли кидати. А коли борщ був готовий я залишилася чекати на дзвінок племінниці. Мені було цікаво, чи змогли ми задовольнити її хлопця.
Ввечері вона надіслала повідомлення. Він задоволений. Вже доїдає другу тарілку та не перестає хвалити.
