Не думала я не гадала, що на старість років мій син вирішить виселити мене з власної квартири, заробленої тяжкою працею. Так сталося, що батько Андрія п0мер, коли нашому сину виповнилося 7 років. Автомобільна аварія. Я залишилася одна з дитиною, потрібно було бути сильною. Мої батьки були далеко. Андрійко ходив до школи, а також у групу продовженого дня. Я працювала в їдальні при паперовому заводі. На вихідні брала замовлення, шила одяг або клеїла шпалери. Словом, крутилася, як могла, щоб мій син не був обділеним. Потім сама і купила нам квартиру, бо раніше ми жили в комуналці.
Не знаю, де і що я у вихованні упустила. Може занадто мало часу синові приділяла. Багато працювала, напевно тому. Балувала його, в школі одягала, взувала так, що всі заздрили, в університеті навчання оплачувала, собі постійно відмовляла.
Андрій закінчив навчання в університеті, вирішив одружитися. Я забрала свою матір до себе, її хату та землю у селі продала за хороші гроші, і купила сину на весілля квартиру. Зіграли молодим весілля. Андрій влаштувався на роботу в будівельну фірму архітектором.
Чоловікові від батьків будинок в селищі залишився. Ми його продавати не стали, зробили дачу, відпочивати туди їздимо.
Я ще працюю, а літо все на землі проводжу, город, садок розвела. Катаюся туди електричкою мало не щодня, бо мушу доглянути літню матір. Але зиму там холодно. Та й мені одній важко постійно таким великим господарством займатися.
У сина робота гарна була, потім звільнили його. Пішов працювати поки охоронцем у супермаркет. Родину годувати треба, а гроші не пахнуть.
А тут недавно онучка народилася, Софійка, наше сонечко. Все нічого, та тільки з грошима у них останнім часом не ладиться. Я зарплату отримую, ще й підробляю. Сумки їм з дачі тягаю щонеділі. Онучці ліжечко купила, іграшки, підгузники беру. Невістці допомагаю з крихіткою, коли маю час.
Нещодавно прийшла до них на вихідний з Софійкою погратися. Поки онучка заснула Андрій покликав мене на кухню чай пити. Сидимо, розмовляємо, тут він і каже:
Мамуля, може, ти на дачі поживеш, а квартиру твою здамо в оренду? Маринка в декреті, я один зашиваюся. А там свіже повітря. Я б сам там жив.
Сиджу і не знаю, чи то плакати, чи то сміятися. Ось так, рідний син вирішив мене з квартири виселити напару зі своєю немічною бабусею, щоб гроші на ній робити. Не витримала – кажу, совісті в тебе немає, раз думки такі в голові тримаєш.
Він виправдовуватися почав, мовляв ти не думай, я просто запропонував, вирішив, може тобі так краще буде, на землі жити. Ага, краще, в будинку без опалення з піччю на дровах. І мити голову у мисці, як у старі добрі часи.
Там, щоб будинок для зими комфортним зробити, грошей вагон вкласти потрібно. А кого це хвилює? Головне, щоб матір справно торби тягала з городу і грошики підкидала.
Сказала синові, що не очікувала від нього такого. Стільки я для нього зробила, а подяка яка – ще й мою квартиру собі загарбати.
Я зібралася, і пішла додому. Вже місяць з сином не розмовляємо. За онучкою дуже сумую. Дитина ж не винна. Андрій дзвонить, пробачення просить. А я вже й не знаю, що від таких дітей очікувати. Виліз мені на голову, і ніжки повісив. І все йому мало. На всьому готовому все життя, і все йому мало!
Чи правильно я вчинила?
