Коли ми з мамою залишилися одні, практично на вулиці, найрідніші здавалося, люди відвернулися від нас. По житті я зробила висновок, що немає гірших ворогів, ніж рідні та близькі люди. Іноді буває так, що геть чужі люди можуть бути набагато ближчими ніж кровно рідні. І ти ніколи не очікуєш від рідних людей поганих речей. А коли трапляються такі ситуації, не можеш повірити в те, що так може бути.
Коли батько нас покинув, мені було 10 років. Ми з мамою залишилися на вулиці. Мама не знала куди йти та що робити. Єдина рідна людина – це її рідний брат та мій дядько Олексій. Він тримав свій бізнес – мережу аптек. Тому був не з бідних. Коли мама попросила в нього допомоги, дати в борг кілька тисяч, мама потім обіцяла все повернути. Ми не мали де жити навіть.
Але Олексій зневажливо подивився на нас з матір’ю, і сказав мамі, що кожен коваль свого життя. І якщо вона немає грошей і її чоловік покинув, у всьому цьому винна вона сама. І він нічого для неї не позичить, бо грошей в нього вільних немає. Допомогли нам геть незнайомі нам люди. Мама працювала на двох роботах, щоб оплатити оренду житла і на хліб. Але і цього не вистачало, бували моменти, коли їсти було нічого.
Пройшли роки, я виросла, закінчила університет з відзнакою. Тепер я працюю на високій посаді у великій компанії. Заробляю гарно. Придбала для себе власну квартиру, недавно виплатила кредит на машину. Справи йдуть чудово. Мамі я також придбала невеличкий будинок за містом. Дуже хотілося їй віддячити за всю її працю і недоспані ночі.
Недавно мама прийшла до мене, і розповіла, що до неї приходив брат Олексій, дуже хотів зустрітися зі мною. Виявляється його бізнес розорився, і тепер він у великих боргах. Він просив маму, щоб я для нього допомогла, позичила грошей. Молив і вибачався за те, що колись так з нами вчинив. Але мама відповіла йому тими ж словами, що і він тоді сказав.
