Моя мама тяжко захворіла, коли мені було лише один рік. За декілька місяців вона померла. Я взагалі не пам’ятаю її. Лише сімейні світлини вказують на те, що вона мене дуже любила.
Коли мені виповнилося двадцять років, засмучений батько підійшов до мене і положив у руку золоту обручку. Він тихо сказав:
– Це мамина обручка. Перед смертю вона просила, щоб я віддав її тобі у цей день. Дуже мріяла, що ти подаруєш її своїй майбутній дружині.
У мене тоді не було дівчини. Щороку я розумів, що в особистому житті у мене не складається. А мені вже минав тридцять перший рік. Вирішив, що не одружусь, мабуть, ніколи.
Тому я прийняв важливе рішення – у день весілля моїх батьків, 6 серпня, подарую цю цінну обручку незнайомій дівчині, яку зустріну на вулиці. Таким чином я хотів виконати передсмертне прохання своєї мами.
Настав цей день. Обручка у моїй кишені. Купив ще й гарний букет і пішов на пошуки своєї незнайомки. Але серед дівчат я не знаходив ту, якій би хотів вручити такий подарунок. Я вже втратив найменшу надію. Аж раптом побачив її – струнку, вродливу, чарівну. Вона була чимось схожа на мою маму із світлин. У цієї дівчини були сумні очі, але довкола неї, ніби випромінювалося сонячне сяйво.
Не знаю як… Чи то інтуїція… Але серце підказало, що обручку я повинен подарувати лише їй. Я підійшов до незнайомки і скромно протягнув букет і обручку:
– Дівчино, це Вам!
– Ви мене з кимось сплутали… – усміхнулася вона.
– Ні, не сплутав. Цей подарунок саме для Вас. Я довго чекав на цю зустріч.
Дівчина знітилася і тихо промовила:
– Я не можу прийняти такий подарунок.
Я наполягав на своєму, довго вмовляв її взяти обручку. Зрештою, вона погодилася, але за однієї умови. Незнайомка просила мене здати прикрасу до ломбарду. Вона пояснила це тим, що не вистачає коштів для лікування її матері, яка лежить у лікарні. Чим швидше вона збере суму, тим більше шансів на одужання її рідної людини. Бо у дівчини залишилася тільки мама.
– Гаразд, тоді й у мене є умова. Я здам обручку до ломбарду сам. А ти мене почекаєш біля нього на вулиці.
Ми пішли удвох. До ломбарду зайшов лише я. Запитав, у яку суму оцінять таку прикрасу. Сказали, що за таку обручку можуть дати п’ять тисяч. У мене в гаманці така сума якраз була. Я вийшов з ломбарду і положив у долоні дівчини ці гроші та обручку, а потім швидко побіг. Вона була шокована, тому і слова не встигла сказати.
Минув місяць. У мене був вихідний. Прокинувся від стуку у двері. Відчинив і побачив ту незнайомку. Я не знаю, як вона знайшла мене. Але дівчина посміхнулася і щиро сказала:
– Ми з мамою запрошуємо Вас до себе у гості на чай з тортиком. Я сама пекла. Я дуже вдячна за порятунок моєї мами.
На руці дівчини, ім’я якої я навіть не знав тоді, була мамина обручка. А я й подумати не міг, що у той день я подарував цю річ своїй майбутній дружині.
