Марійка ніколи не довіряла своєму чоловікові. Тому вона могла розраховувати лише на себе. Так і минуло їхнє подружнє життя.
Її чоловік, **Павло**, був гарний, як ікона. До того ж, він мав неймовірну харизму та був душею кожної вечірки. Він пив помірно, не палив і не захоплювався футболом, риболовлею чи полюванням. Одним словом **«справжній лицар, гідний королівського палацу»**.
Через всі ці якості Марійка добре розуміла, що її чоловік шукав розраду поза домом. Такі чоловіки рідкість, а **«мисливиці»** знаходили його самі
Єдине, що її заспокоювало, це безмежна любов Павла до їхнього сина, **Олега**. Він присвячував йому весь свій вільний час і ніколи не втомлювався від нього. Марійка вірила, що ця батьківська любов утримає їхню родину разом.
У школі діти кликали Марійку **«Руда»** через її яскраве волосся та веснянки, що вкривали обличчя.
Її мати, жінка надзвичайної краси, з дитинства повторювала їй:
**Марійко, серденько, ти як та качина дитина. Пробач за порівняння, але ти мусиш прийняти цю гірку правду. Хто ще тобі її скаже, як не рідна мати? Може, тебе й за чоловіка ніхто не візьме, тож доведеться спиратися лише на себе. Вчися добре, будуй карєру. А якщо трапиться добрий чоловік не вибирай. Будь вірною та слухняною дружиною.**
Ці слова назавжди ввірвалися в серце Марійки.
Закінчивши школу із золотою медаллю, вона вступила до університету. Саме там зустріла свого майбутнього чоловіка. Вона не розуміла, що могло привабити до неї такого гарного чоловіка. Пізніше **Павло** зізнався, що вона була єдиною, до кого він наважився підійти. Марійка не красилася, одягалася просто й не вміла кокетувати.
Коли Марійка усвідомила, що такий красень серйозно нею зацікавився, вирішила взяти справу у свої руки. Не можна ж упустити такий дар долі! Вона сама запропонувала Павлу одружитися. Юнак був вражений такою сміливістю, але Марійка його заспокоїла:
**Я буду лагідною, слухняною та вірною дружиною. А любов прийде з часом.**
Павло вагався, але згодом погодився. Важливу роль у його рішенні зіграла мати, **Олена Миколаївна**. Коли син уперше представив їй наречену, Олена оглянула дівчину з явним несхваленням. Її син був чарівним чоловіком, **«перлиною»**! Яка жінка не мріяла б його отримати? А перед нею стояла бліда дівчина з веснянками.
Перша зустріч із майбутньою свекрухою не склалася.
Марійка помітила її холодність, але здаватися не збиралася. За кілька днів вона сама прийшла до Олени Миколаївни. Треба ж рятувати майбутнє! Свекруха пригостила її чаєм, і цього разу Марійка здалася їй менш нікчемною.
Марійка пообіцяла, що буде вірною дружиною Павлу до кінця днів. Цей аргумент важив більше, ніж усі її **«недоліки»**.
Олена Миколаївна була самотньою жінкою. Чоловік кинув її заради іншої, але повернувся через рік зламаний і принижений. Але вже було пізно. Вона все життя думала, чи варто було його пробачати, але знала: біль зради ніколи не згасне.
Виховувати сина самою було важко. Тому **Олена Миколаївна прийняла шлюб Павла з Марійкою**. Вона зрозуміла: ця жінка чекатиме його, що б не сталося через усі життєві бурі.
Через рік у них народився син, **Олег**. Він був схожий на батька, чим дуже тішив бабусю.
**Павло обожнював сина**, доглядав за ним безмежно. Олег став центром його світу.
Але любов до дружини так і не прийшла.
Марійка теж не відчувала пристрасті до Павла. Їхні стосунки були спокійними та одноманітними. Вона прала й прасувала його сорочки, готувала їжу, цілувала перед сном у щоку. Павло віддавав їй всю зарплату, дарував квіти на день народження, кожного ранку перед роботою цілував її. Це було скоріше **звичкою**, ніж любовю.
Через пять років **Павло нарешті закохався**. Але не вдома.
Її звали **Софійка** жінка неймовірної, майже нереальної краси. Павло не зміг опиратися. Півроку вони зустрічалися таємно, доки Софійка не поставила йому умову:
**Я не буду твоєю коханкою. Одружуйся на мені, або ми розійдемося.**
Павло опинився на роздоріжжі. Він не хотів втрачати Софійку, але й син був йому дорогий. У цю мить про Марійку він зовсім не думав.
Коли **Олегові** виповнилося пять, **Павло** зібрав речі й пішов із дому.
Тоді Марійка згадала слова матері. У дитинстві вони здавалися жорстокими, але тепер вона розуміла: вона переживе це без драми. Звісно, серце було розбите, але вона не впаде у відчай.
Павло почув лише її спокійний голос:
**Якщо передумаєш, двері завжди відчинені. Але не затягуй. Олег любить
