Микола стояв у дверях, блідий, як крейда, з поглядом похмурим, майже грізним. Руки йому судорожно стискали дверну раму, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що опановувала його.
Що тут коїться? його голос, низький і глибокий, розтяв повітря в кімнаті.
Оксана відчула, як стиснулося її серце. Вона любила його, але водночас лякалася цієї миті. Не хотіла вірити, що саме чоловік, який колись врятував її, міг опинитися перед вибором між нею і власною матірю.
Ганна підвела погляд із вивченим спокоєм, ніби акторка, яка знає, що тримає все під контролем.
Коїться те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилинку й задумайся: що ти робиш із цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Микола заплющив очі, наче намагаючись приборкати гнів. Я казав тобі, що Оксана не примха. Вона жінка, яку я кохаю.
Кохаєш? Ганна вибухнула холодним сміхом. Любов не знаходять біля смітників. Вона звідти, Миколо! Ти уявляєш, що це означає для нашої репутації?
Оксана відчула, як палають її щоки. Хотілося відповісти, кричати, але невидима рука, здавалося, стискала їй груди. Замість слів очі наповнилися сльозами.
Микола зробив крок уперед, наближаючись до матері.
Ти знаєш, звідки я її забрав? Так, була біля смітника. А знаєш чому? Не через себе. Через хвору стару, якій вже нічого було їсти. А тобі легше побачити бруд, ніж доброту.
Доброта рахунків не оплачує, відрізала Ганна гостро. І не забудь, чоловік твого стану може мати будь-яку жінку.
Так, сказав він твердо. І я вибрав Оксану.
Між ними повисла гостра тиша.
Оксана нарешті знайшла голос:
Миколо, тобі не обовязково
Ні, перебив він її мяко. Вона має знати правду.
Ганна схрестила руки, наче суддя, що чекає останнього слова від підсудного.
Правда проста, мамо: ти вважаєш, що любов вимірюється родовитим іменем і банківськими рахунками. А я вважаю, що любов це моменти, коли хтось стоїть поруч, навіть коли в тебе нічого немає.
Оксана дивилася на нього, відчуваючи, як розпускається ком у горлі.
Коли ми зустрілися, продовжив Микола, вона могла відмовити. І намагалася. Знала, що небезпечно приймати допомогу від незнайомця. Але погодилася, бо була виснажена та голодна. І з того часу я не бачив, щоб вона просила щось для себе.
Ганна прикусила губу, але не відповіла.
Микола зробив ще один крок.
Якщо ти не можеш прийняти мій вибір шкода. Але це моє життя. І вона його частина.
Оксана здригнулася. Їй було важко повірити в те, що вона чула.
Миколо її голос був сумішшю подяки й страху.
Ні, Оксано, сказав він рішуче. Я мовчав задовго. Дозволяв іншим вирішувати за мене. Тепер вибираю я. І вибираю тебе.
Ганна заплющила очі, але його тон не лишав місця для суперечок.
Гаразд, промовила вона нарешті, піднімаючись із кресла. Але не біжи до мене, коли вона покине тебе на вулиці.
І пішла, залишивши після себе ледь помітний аромат дорогого парфуму й важку пустоту в повітрі.
Оксана застигла, не в змозі рухнутися.
Ти зробив це заради мене? прошепотіла вона.
Не тільки. Заради нас. І тому, що не хочу жити з думкою, що втратив когось
