Моя подруга кілька років тому ледь не покинула свою новонароджену дитину. Я не в праві судити її, бо не була на її місці, але я рада, що вона таки змінила свою думку й не стала цього робити. Не залишила свого Дмитрика без мами. Тепер мені навіть важко уявити її без нього. Думаю, вона також більше не уявляє свого життя без свого сина.
А вся історія полягає в тому, що кілька років тому в Марти був хлопець. Все йшло до весілля, молоді вже на той час досить тривалий час зустрічалися. А звістка про вагітність Марти тільки все пришвидшила. Відгуляли невелике весілля й стали жити разом.
Вони були звичайною щасливою сім’єю, яка очікувала свого первістка. Адже УЗД показало, що народиться хлопчик. Вже й ім’я придумали разом. Але на черговому огляді лікаря дізналися непередбачувану й страшну новину — в них народиться сонячна дитина, тобто з синдромом Дауна.
Як бути? Що робити? Жоден з них не знав, що їх чекає попереду. Чоловік Марти, друзі й знайомі, які пхали свого носа в особисте життя подружжя, наполягали на аборті. Чоловік Марти казав, що вони ще молоді, в них ще все життя попереду, а ця дитина стане для них тягарем. А Марта не розуміла, як її коханий може казати такі слова, як їхня дитина може бути їм тягарем.
В пари почалися негаразди й невдовзі чоловік подруги заявив, що не хоче цієї дитини й подав на розлучення. Марта була у розпачі. Вона не готова була до розлучення, вона любила свого чоловіка. Але, коли Ігор сказав обирати між ним і сином, Марта обрала сина. Розлучення затяглося на дуже тривалий період.
Марта народила свого Дмитрика. Дуже тяжко їй прийшлося, хоча вона була готова до того, що легко точно не буде. Але, як розповідала вона мені по секрету, у миті розпачу, коли не було до кого звернутися, коли не було кому пожалітися, вона задумалася, чи буде вона хорошою мамою своєму синові. Адже йому потрібна особлива опіка. Чи впорається вона з цим? Може Ігор мав таки рацію? А що скажуть люди?
Саме так, був час, коли вона боялася осуду людського, боялася, що її дитина буде через це страждати, а вона нічого не зможе зробити, не зможе захистити.
Але маленький синочок усіма силами хапався за життя й це давало сил Марті. Зараз він уже пішов до школи. До звичайної школи. Він дуже здібний хлопчик, робить майже усе те, що його однолітки. Вчителі його хвалять, він відвідує різні розвивальні заняття.
Колишній чоловік з’явився кілька місяців тому. Хоче познайомитися з сином. Дійшло до нього, що покинувши їх, вчинив не правильно. Але, Марта тепер не знає, як бути. Чи треба її дитині такого тата? Де гарантія, що він знову не покине Дмитрика, як з’являться якісь труднощі?
