Марта й так запізнювалась на роботу, бо проспала, а тут ще й авто не заводиться. Дуже не вчасно воно зламалось. Але що ж робити? Служби таксі не відповідали, то що вже мусила робити? Пішла сісти в трамвай.
Давно вона не їздила громадським транспортом. Відколи придбала автомобіль, з тих пір не переймається таким. Але цього разу довелось згадувати колишнє життя.
Поки стояла у переповненому трамваї, оглядалась навколо. Спостерігала за людьми. Хтось ще дрімав, хтось читав, хтось по телефоні говорив, а хтось просто дивився у вікно, спостерігаючи за дорогою і видом, що весь час змінювався.
Раптом, серед всіх людей, Марта помітила дуже знайоме обличчя. Це був Орест. Зеленоокий брюнет, погляд якого не забувається ніколи. Знаєте, той тип чоловіків, яким не потрібно нічого робити, щоб бути серцеїдами. Просто достатньо погляду.
Згадалось Марті, коли вона на третьому курсі закохалась в нього. Як і всі дівчата, в принципі. Та так сильно, що вирішила зізнатись йому в почуттях. А той не просто відмовив, а висміяв і ще довго розповідав іншим про цю подію, сміючись з Марти. Краще б просто сказав, що не розділяє її почуттів та й по всьому.
Довго вона тоді плакала через нього та насмішки, які довелось пережити Мартін. Але зараз вона живе чудово! Володіє власним бізнесом, має хорошого чоловіка, будинок, квартиру, дві машини. Що ще потрібно? Вона щаслива.
Вийшли вони з Орестом на одній зупинці. Тому Марта гукнула його, щоб привітатись. Все ж, колишня однокурсники, як-не-як.
– Привіт, Оресте!
Чоловік повернувся, довго стояв та придивлявся, а потім відповів:
– А, це ти, Марта? Ну привіт. Чого тобі?
– Та просто. Побачила знайоме обличчя, вирішила привітатись.
– Ну привіталась, що далі?
– Та й все. Хіба що ще запитаю як життя. Стільки часу вже пройшло з випуску.
– Ага. Я нормально живу. Бачу ти змінилась. Красивіша стала. Дорого-багато виглядаєш. Що, знайшла собі багатенького хахаля? — з насмішкою сказав Орест.
– Хахаля не знайшла, як ти кажеш, а от успішну компанію відкрила. Сама. А ти, бачу, живеш так собі, раз такий пошарпаний ходиш і намагаєшся мене принизити.
– За! То чому ж власниця успішної компанії їздить на трамваї?
– А що тут такого? Авто зламалось, попросила помічника забрати в сервіс, а сама вирішила трохи проїхатись громадським транспортом. Згадати студентські часи, так сказати. — З ніжною усмішкою відповіла жінка.
– Та пішла ти!
І Орест поспішив зникнути в натовпі. Соромно стало, чи то заздрісно. А Марті добре на душі. Бо ж рада була, що не зустрічалась з таким нахабним невдахою. Можливо б потягнув її на дно, на якому сам сидить.
