Маша поспішала до подруги. Кіра запросила її в гості. Маша вперше йде до Кіри додому, тому вирішила подарувати подарунок, та купила деякі фрукти. Адже знає, що подруга вагітна вдруге. Сумки важкі, сіла перепочити на лавочці. На іншій лавочці, що поруч, сиділи дві бабусі. Одна з них видалася Маші знайомою. Вона згадувала, де ж могла бачити ту жінку? Так, дійсно, та це ж свекруха Кіри, згадала Маша.
Бачила її в подруги на весіллі. Було то чотири роки тому, але дівчина впізнала свекруху Кіри. Бабусі неголосно розмовляли. Маші довелося напружити слух, щоб розібрати про що вони говорять. А коли почула, взагалі залишилася сидіти, щоб почути розмову далі. Виявляється, жінка говорила про свою невістку, тобто про Кіру.
Вона говорила, як не пощастило її сину, що в нього така дружина. Живуть чотири роки, а у квартирі безлад. Хоч би пилюку витирала. Коли поглянеш, неначе нічого не видно. А коли свекруха підняла килим, там стільки піску і пилу, що не передати. Показувала їй, говорила, щоб прибралася, та їй все одно. Мабуть, гарно вживеться в смітнику. Показала сину на недоліки, а він сказав, щоб не чіплялася до Кіри. Хоч самій бери та прибирай у їхній квартирі.
– А як вона куховарить? Та такого раніше навіть придумати не могли,- все жалілася жінка іншій. – Зварить борщу велику каструлю, і смакують його по три, чотири дні. Та мій син не звик до такого, йому смачненьке подавай. А їй нічого не говорить, мовчки їсть.
Друга жінка подала голос:
– Так вона ж вагітна в тебе, і маля на руках?
– Так вагітна, онуку півтора року, а вона вже друге дитя скоро народить.
– Наталочко, та твоїй невістці важко, ти б їй допомогла?
– А що я можу допомогти? Прибиратися у неї? Ні не буду.
Маша піднялася і пішла до Кіри. Йшла в роздумах. Ну чому мами чоловіків такі черстві. Адже син кохає свою дружину, між собою живуть добре. Навпаки, радіти потрібно, а вона кісточки невістці перемиває. Ну що за люди. Маша вирішила не говорити нічого подрузі про підслухану розмову. Навіщо нервувати вагітну подругу. Їй і так важко. Син маленький, і знову дитинка буде. Але це ж щастя діти.
