Звуть мене Маргарита і мені 25 років. Заміж я вийшла одразу після закінчення навчання, тобто в 21. Навчались і одружились ми з Максимом в маленькому містечку, а два роки тому вирішили переїхати до столиці.
Чоловік мій постійно мотається по роботах, старається для сім’ї. Я ж сиджу вдома, оскільки не так давно народила донечку. Самі розумієте, з фінансами у нас не дуже, тому доводиться багато у чому собі відмовляти. На цьому фоні у нас також виникає чимало порозумінь, з якими ми стараємось справлятися.
Матір Макса не сильно спішить нам допомагати, та в якійсь мірі мені навіть це подобається. Хай краще так, ніж сунути свій ніс в чужі справи. Чого не скажеш про мою маму.
Вона буквально сто раз на день дзвонить мені по відеодзвінку. І починає свої повчання. Нібито я мушу покинути такого чоловіка бідного і йти геть з тих стосунків. І навіщо говорити таке, навіть коли знає, що Максим все прекрасно чує.
Мене це прямо дратує. Невже вона не розуміє, що за мною не будуть бігати натовпами чоловіки-міліонери? А Максима я люблю, для мене він найкращий. А нещодавно матір надумала приїхати до нас у гості і залишитися на ніч. Я пояснила, що у нашій маленькій квартирі просто нема місця. Вона образилась і знову почала свої вичитування.
Останній часом я прямо відчуваю цю напругу в родині. Навіть звичайні сімейні чаювання закінчуються скандалами. І я відчуваю, що мама добивається свого. Рано чи пізно щось піде не так і ми розлучимось. А цього я найбільше в житті не хочу.
Не знаю, як бути далі. Хочеться і сім’ю зберегти, і з мамою підтримувати дружні стосунки.
