Максим ріс лише з мамою. Так сталося, що батько покинув матір ще до його народження.
Його матір, Віра Максимівна, була сильною і принциповою жінкою. Її не злякала ситуація, в якій вона опинилася. Від батьків вона отримала у спадок непоганий бізнес, з яким чудово давала собі раду. Ба більше – встигла наростити за останні роки ще кілька гілок, що давало їй хороший дохід. Отож, на те, що життя в сім’ї не склалося, вона навіть вважала певним плюсом – у неї тепер більше часу на розвиток власного бізнесу. У сім’ї все могло б піти по-іншому – за первістком, звісно, пішли б ще діти, і руки у Віри Максимівної були б зв’язані.
Син за характером вдався у свою матусю – працьовитий і наполегливий. Саме таким людям підкоряється життя. Жінка спостерігала за Максимом і тихо раділа – ось її радість, надія і опора. І сподівання жінки оправдалися.
Максим справді швидко опанував ази її бізнесу, і справи у них пішли, як по маслу.
Єдине, що не влаштовувало на сьогодні Віру Максимівну – це зволікання з одруженням. Адже на сьогодні хлопцю було вже 30, а досі самотній.
Варто згадати, що хлопець встиг збудувати собі загородній будиночок, проте на прохання матері жив разом з нею. Так було веселіше для обох.
І ось одного чудового вечора Максим заявив, що у нього є дівчина, і він найближчим часом планує поєднати з нею життя.
Матір, звісно, спочатку зраділа такій новині. Адже вже зачекалася на онуків та і за Максима хвилювалася. Проте, коли він описав хто його обраниця, Віра Максимівна серйозно запротестувала і сказала, що й слухати про таку невістку не бажає.
Як з’ясувалося, його обраниця виховувала дитину – сина. Окрім того, була круглою сиротою. Зараз живе в гуртожитку, працює за мінімалку.
Віра Максимівна обізвала жінку пристосуванкою і сказала, що особисто з нею поговорить, щоб розірвати ці стосунки. Вона для Максима нерівня! І все – баста!
Максим, звичайно, завжди з великою повагою і любов’ю ставився до рідної матері, але тут він не мав наміру поступатися. У нього є свій будинок, де він і житиме з Олесею та її сином. Він для себе вирішив. Мама не має права розпоряджатися його життям. Це не бізнес і не купівля житла чи машини. Тут йдеться про значно серйозніші речі.
У Віри Максимівної також надривалося серце. Як це її єдиний син, красень, розумник, інтелігент раптом задумав пороти таку дурницю. Жінка не могла знайти собі від цієї думки місця. Всеньку ніч не спала, а зранку вирішила все-таки навести в цьому питанні лад. Швиденько сіла на авто і поїхала в гості до нареченої. Звісно, нічого не кажучи про свій намір синові. Вона була готова на все, щоб лиш відкупитися від такої невістки.
Двері відчинила доволі вродлива дівчина, запросила всередину. Віра Максимівна з цікавості переступила поріг і її очі зупинилися на маленькому ліжечку, з якого виглядали голубенькі оченята малюка. Побачивши незнайому особу, малий заагукав і його уста розтягнулися в усмішці. Жінка аж ніяк не очікувала такої реакції дитини. Вона підійшла до ліжечка і ніжно провела долонею по його голівці. Малий ще більше зрадів її присутності.
Віра Максимівна наче й забула з якою метою юди йшла. Вся її увага була прикута до малюка. І раптом у неї виникло нестримне бажання взяти його на руки. Він ніжно торкнувся своєю ручкою її щоки і зненацька обійняв її за шию. Жінка наче обімліла. Вона незчулася, як заплющила очі від цього дотику і усміхнулася до його мами:
-Славний малий, направду!
За цей час Олеся уже запарила каву. Вона й гадки не мала, чого до неї прийшла ця жінка. Так вони опинилися за столом. Віра Максимівна зовсім розтанула. Розмова складалася дуже тепло. Олеся видалася для неї дуже милою особою. Вона не зчулася, як пролетіли за кавуванням майже дві години.
Коли Віра Максимівна повернулася додому, то була вражена – син спакував свої речі, і чемодани стояли уже перед виходом.
-Пробач мені, Максиме! Я була не права. Олеся справді чудова дівчина. Хай переїжджає жити до нас.
За місяць відгуляли невелике весілля. Молода сім’я замешкала в будинку Віри Максимівної. Жінка настільки здружилася з сином Олесі, що по суті весь вільний час вона проводила з ним. Молодих відпустила після весілля на море самих, без дитини.
Ігорчик став для неї наче рідним. Він і справді давав себе любити, називав її «бусею», обнімав своїми ніжними рученятами, даруючи щасливу усмішку.