Матері звільнили за умовно-достроковим, відсидівши замість сина; той продав хату й навіть не впустив її на поріг.
Віра Сергіївна зупинилася перед рідним тином, спирою обпершись об плетінь. Вона бігла від автобуса, мов скажена, і тепер не мала сил. Побачивши сизий дим із комина, вона притиснула руку до грудей серце билося так, що здавалося, ось-ось розібє ребра. Попрохолоду, чоло їй було в пітних краплях. Вона втерла його й рішуче відчинила хвіртку.
Досвідченим поглядом помітила, що комору латали. Син не писав уже давно, але не брехав батьківську хату утримували, як і обіцяв. Вона зірвалася на ґанок, готова обійняти свого Ігоречка.
Та двері відчинилися назустріч чужому, похмурому чоловіку з кухонним рушником на плечі.
Шукаєте кого? хрипко спитав він, пильно її оглядаючи.
Віра Сергіївна остолібніла.
А Ігоречко де?
Чоловік нервово почухав підборіддя, дивлячись на неї без жадної ввічливості. Вона відчула себе ніяково під цим поглядом стара тьотяна куртка, зношені черевики, забрьохкана торба… Але ж із вязниці не виходять у святковому. Влітку її забрали, а тепер пізня осінь тільки тюремний одяг.
Ігор мій син. Де він? З ним усе гаразд?
Незнайомець знизав плечима.
Мабуть. Це вам краще знати. Він уже хотів зачинити двері, але зупинився. Ігор Шевченко?
Вона швидко кивнула. Чоловік поглянув із співчуттям.
Він продав мені цю хату чотири роки тому. Заходьте, якщо хочете…
Ні-ні! Віра Сергіївна замахала руками, ледве не впавши з ґанку. Скажіть, де його знайти?
Він похитав головою. Вона поплелася до хвіртки. Можна було піти до подруги Дашки, але та була язиката обсипала б лайкою. А материнське серце чуло із сином щось лихе сталось.
Ідучи повільно до зупинки, вона поринула в похмурі думки. Що трапилося? Ігоречко був таким добрим… Чотири роки тому він потрапив у халепу через «друга» його втягнули у шахрайство. Якби Віра Сергіївна не взяла вину на себе, сина чекав би довший термін. Її ж, літню, засудили лише на пять років. Три дні тому випустили за гарну поведінку, навіть квиток купили.
Сидячи на бетонній лавці, вона прошепотіла:
Де ж тебе шукати, дитинко?
Сльози підступили до очей. Серце стислося, коли три роки тому листи від сина перестали приходити. Тепер найгірші побоювання підтвердилися навіть хату продав. Вона втерла щоки хустиною.
Раптом біля неї зупинилася чорна машина. Той самий похмурий чоловік, новий господар хати, простягнув їй папірець:
Знайшов цю адресу в документах. Хочете підвезу до міста.
Вона взяла листок, немов рятувальне коло.
Дякую, сину, не турбуйся сама дійду. Підбадьорена, вона пішла до старого автобуса, що наближався.
Півгодини тряски, тривоги й плутанини в місті і ось вона перед дверима третього поверху злиденного будинку. Кілька разів натиснула домофон і затамувала подих. Їй могли сказати щось жахливе. Сльози котилися беззупинно.
Коли двері розчинилися, радості не було меж: помятий, трохи пяний, але живий її Ігоречко! Вона ридала, хотіла обійняти його, але він зовсім не радів. Відступив, притримуючи двері:
Як ти мене знайшла?
Збентежена холодним прийомом, вона не знала, що відповісти. Ігор повернув її й штовхнув до сходів:
Вибач, мамо, але ти не можеш зайти. Живу з жінкою, яка ненавидить колишніх зеків. Добирайся як знаєш, у мене грошей немає.
Віра спробувала згадати про гроші від продажу хати, але двері вдарили ніби постріл у серце. Вона більше не плакала. Схиливши голову, пішла вниз. Дашка мала рацію виростила нахаба. Тепер треба визнати це й вислухати її докори, залишившись без даху.
Повернувшись у село, доля вдарила знову Дашка померла півроку тому, а в її хаті тепер жили майже чужі онуки. Під дрібним дощем Віра сховалася під навісом зупинки, думаючи про майбутнє.
Раптом її осліпили фари той самий чоловік, новий господар хати, кликав:
Залазь, промокла ж!
Вона, схлипуючи, відмовилася їй нема куди йти, а цей незнайомець був так уважний. Він майже силою посадив її в авто.
Вони розмовляли. Віра розповіла свою гірку історію, лише візит до сина замовчала зі сорому. Водій, Андрій, запропонував їй залишитися в нього, хоч на час. Так Віра Сергіївна повернулася у рідну хату, яка тепер належала Андрію. І залишилася там.
Андрій працював від світанку до темна у нього була пилорама, що розширювалася; вона ж доглядала за домом: варила, прибирала, п
