Народила я свого первістка, коли мені ще не було й вісімнадцяти. Виховувала сина сама. Біля мене не було ні мами, ні свекрухи. Як вміла, так і виховувала дитину. Деякий досвід переймала з форумів для мам.
Однак на вулиці завжди стрічалися доброзичливці, які робили мені зауваження або критикували. Я не дуже переймалася їхніми докорами, проте поступово це мене почало діймати.
Яка кому справа до мене і моєї дитини? Мені також не завжди подобається, як вони ставляться до власних дітей, однак мовчу.
На днях трапився такий випадок – малий біг, зашпортався і впав. Я не побігла його піднімати, лишень проконтролювала його потуги вставання. Попросила, що обтріпав собі штанці і йшов далі бавитися.
Матусі, які спостерігали за цією сценою, почали обурюватися, як це я могла так жорстоко вести себе з дитиною, наче з циганятком. Дитину треба підняти, пригорнути, поцілувати. По-іншому виросте жорсткою. Я змовчала на їхні репліки. Зрештою, якщо дитина сама справилася і без сліз, то чи є зміст вчити її жаліти себе? Тим паче – сина, який повинен вирости мужнім і витривалим, а не маминим синочком.
Однак «порадниці» і далі виховували мене. Я не втрималася і сказала, що їм є кого виховувати, окрім мене. І вони вмовкли.
Звісно, що синові потрібні любов і ласка, яких повинно бути достатньо в житті дитини. Але їх треба проявляти в момент спілкування, а не як жалість до дитини.
Я думаю про те, що скоро мені треба йти на роботу. І не хочу, щоб син був безпорадним без мене. Адже життя навіть у дитинстві не є легким.
Так, я поступово привчаю свого сина до труднощів, до порядку, до дисципліни. Адже, за два роки йому в школу, і мене біля нього не буде. Тому він повинен навчитися сам давати собі раду. Моя робота є досить відповідальною, і в мене не буде часу відстежувати уроки сина, допомагати йому з ними, складати його портфель. Він повинен навчитися це виконувати самостійно. Так вимагає життя.
У перспективі, надіюся, він буде лиш вдячний мені за це. І не тільки він. Адже я намагаюся виховати у ньому справжні чоловічі риси, щоб мені не було соромно за нього, коли він стане дорослим. Сподіваюся, що мені на це вистачить сил і вміння.
