Матвій в нашому дитячому будинку з самого народження. Я особисто його приймала в наш заклад. Він завжди вирізнявся кмітливістю та добрим характером, любив читати.
Коли хлопчику виповнилося 7 років, його захотіли всиновити одні заможні чоловік з жінкою. Я раділа, що у хлопчика буде нарешті сім’я, але переживала, щоб вони впоралися з завданням, яке для себе обрали. 7 років хлопчик виглядав своїх батьків та дуже сумував, коли інших діток забирали, а його – ні. Я йому тоді говорила, що настане час і його теж заберуть. І нарешті це сталося.
Микола та Валентина приїхали, познайомилися з Матвієм, а потім дуже швидко зібрали документи та повезли його в новий дім.
Ми дуже переживали, щоб хлопчика не повернули назад. Таке вже траплялися у нашому дитячому будинку. Дуже не люблю таких випадків. Дають дитині надію на щасливе життя, а потім забирають.
На жаль, так сталося і з Матвієм.
Через декілька місяців його привезли назад. На всі мої прохання пояснити що не так, мовчали та дивилися таким поглядом, що більше мені не хотілося щось у них запитувати.
Матвій довго не міг прийти в себе, ні з ким не розмовляв. Діти його дражнили, називали бракованим, раз його повернули. Та Матвій навіть не мав бажання на щось реагувати. Він нічого не їв, відмовлявся читати колись улюблені книги, не гуляв на вулиці, а лише сидів у своїй кімнаті та дивився у вікно.
Якось я зайшла до Матвія в кімнату та запитала чи не хоче він зі мною поговорити.
– Про що? Про те, який я бракований? – сказав Матвій та гірко заплакав.
– Ти не бракований. Іноді виявляється, що батьки не готові до появи дитини, в такому випадку дійсно краще повернутися, ніж жити з тими, хто тебе не любить. Діти скоро про все забудуть та перестануть на тебе так говорити. Матвію, розкажи мені що сталося в тій сім’ї.
Матвій повернувся до мене, довго мовчав, а потім почав свою розповідь.
Микола та Валентина взяли його, щоб врятувати свої стосунки. Вони не могли мати дітей, тому наважилися на усиновлення. Хотіли взяти дитину, якій не потрібно міняти підгузки та вчити ходити.
Спочатку все було добре. Матвій ходив до школи, мав багато друзів там, захоплювався малюванням. Названі батьки пообіцяли записати його в художню школу. Вони багато часу проводили разом.
Але одного разу Микола затримався на роботі та Валентина зірвала свою злість на Матвії. Розуміючи, що хлопчик слабший від неї та не дасть здачі, вона почала його ображати час від часу та їй ставало легше.
Микола іноді не приходив додому ночувати та Валентина на спала усю ніч. У неї тоді починався емоційний зрив та вона будила серед ночі Матвія, щоб згадати чергову його провину. Зазвичай провина була надумана та жінці потрібно було до когось причепитися та вилити свою злість.
В такі моменти Матвій мріяв втекти з дому. Одного разу він майже це зробив. Розуміючи, що йому потрібно на щось жити, він взяв гроші зі скарбнички та його зловили в той момент, коли він уже сідав в автобус.
З того часу його почали обзивати злодієм та пророкувати йому майбутнє за ґратами.
Це було на руку Миколі, який витрачав гроші на своїх коханок. Матвій це добре знав, адже бачив, як його названий батько приводить їх додому та чув його розмови телефоном.
Відтоді Микола скидав провину на Матвія кожен раз, коли Валентина помічала зникнення грошей. Хоча Матвій взяв гроші тільки раз коли хотів утекти.
Названі батьки перестали давати Матвію гроші на обіди та він був голодний у школі, його оцінки почали падати.
Після чергового скандалу вдома Валентина з Миколою вирішили повернути Матвія до дитячого будинку.
Я уважно вислухала хлопця та сказала, що він ні в чому не винен. Розповіла про все завідувачці дитячого будинку та ми записали у досьє всю інформацію про цих батьків, щоб мати її на увазі якщо вони захочуть ще раз врятувати свій шлюб шляхом усиновлення.
