Мати Ані відверто говорила про свою неприязнь до мене й навіть пропонувала мені гроші за те, що я покину їхню дочку. «У тебе ж нічого немає й ти нікому не потрібний. Ні мами, ні тата, хто ж тобі допоможе? Візьми гроші й зроби гарну справу – не псуй життя моєї Анічки»

Я волів би не згадувати про своє дитинство та підлітковий вік, а все завдячуючи моїй рідній неньці. З виду вона жінка надзвичайно красива й так і не скажеш, що за образом вишуканої леді ховається справжній тиран.

Все почалося після того, як батько покинув нас та пішов до іншої жінки. Спершу мама плакала, потім кричала, кілька днів не виходила зі своєї кімнати (так я примусово навчився готувати їсти), а коли нарешті показалася, то заявила, що це все через мене.

Через мене вона погладшала, через мене не досипала ночей й через мене мала поганий вигляд та зривала злість на чоловікові. «От він і пішов до іншої. Тієї, що фарбується, одягає красиву спідню білизну, сміється й перебуває у гарному настрої». Я повинен був понести покарання.

Почалося все з хатньої роботи. Я прибирав у домі, мив посуд, розвішував прання та складав одяг. Цього матері показалося замало, тому в додачу мені заборонили користуватися телефоном. Далі обмежили перегляд телевізора. Пізніше не можна було зустрічатися з друзями й грати у футбол.

Через усі ці обмеження я практично весь час після школи проводив вдома, що дратувало маму ще більше. Свої нерви вона почала «лікувати» алкоголем. Декілька келихів вина лише перед сном й не більше. Через кілька днів додалося декілька келихів вина в обід, а там і до сніданку. Коли вона вже не могла відмовитися під пляшки, то й перестала їсти.

Після школи я не хотів повертатися додому, тому що мама знайшла собі товаришів по чарці й у нас вдома відбувався балаган. Зрештою сусіди почали скаржитися на голосну музику та крики. Декілька разів до нас приїжджала поліція, потім були гості з соціальних служб. Поки одного дня мене не забрали до дитячого будинку, а маму не позбавили батьківських прав.

Кожного дня я дивився у вікно й очікував, що от зараз вона прийде й забере мене додому. Я робитиму все, що буде потрібно, терпітиму будь-яке покарання, тільки б вона прийшла. Через пів року усі мої сподівання розвіялися. Мами більше не було у моєму житті й настав час з цим змиритися. На той момент мені було 8 років.

Йти у нову сім’ю я не хотів, та й охочих не було. Усі пари хотіли взяти собі малу дитинку, на дорослих не дивилися. Моє життя перетворилося на вервечку сумних сірих буднів, де кожен новий день нічим не відрізнявся від попереднього. Зрештою я подорослішав та вступив до коледжу.

На новому місці почалося нове життя. Спершу завів друзів, потім зустрів Аню, ми закохалися й відверто говорили про бажання пов’язати своє життя. Мати Ані відверто говорила про свою неприязнь до мене й навіть пропонувала мені гроші за те, що я покину їхню дочку. «У тебе ж нічого немає й ти нікому не потрібний. Ні мами, ні тата, хто ж тобі допоможе? Візьми гроші й зроби гарну справу – не псуй життя моєї Анічки»

Грошей я не взяв й про цю розмову дівчині ніколи не розповідав. Всупереч забороні батьків Аня втекла з дому й ми розписалися. Тоді я згадав про будинок матері. Думав поїхати глянути, що там. Може побачуся з нею.

Дім пустував, тут уже давно ніхто не жив. Мене упізнала наша сусідка, баба Ніна. Вона запросила мене до себе на чай й розповіла, що мами не стало три роки тому. Згоріла через свою згубну звичку. Потім старенька пішла до іншої кімнати й винесла мені папірець. «Це її остання воля. Добре, що вистачило клепки скласти заповіт. Будинок твій, тож можеш робити з ним усе, що захочеш»

Я не хотів там жити, бо з тим місцем було пов’язано надто багато недобрих спогадів. Натомість я продав дім та землю й купив нам з Анею двокімнатну квартиру. Коли про це дізналися батьки дружини, прийшли миритися. Теща стала такою доброю. Сином називала, пироги пекла, сипала компліментами. Я все чекав, коли ж вона скаже, чого хоче насправді й дочекався.

Мама Ані хотіла аби ми обмінялися. Пішли жити у їхню однокімнатну квартиру, а вони переїдуть у нашу двокімнатну, бо ж іще мають меншого сина і їм так тісно там втрьох. Ясна річ, що я відмовив й пояснив, що ми плануємо стати батьками й друга кімната нам також знадобиться. Знову був скандал, але я швидко вказав на двері тещі. Аня на мене за це не ображається. Тепер ми лише удвох і я нарешті щасливий.

Оцініть статтю
Дюшес
Мати Ані відверто говорила про свою неприязнь до мене й навіть пропонувала мені гроші за те, що я покину їхню дочку. «У тебе ж нічого немає й ти нікому не потрібний. Ні мами, ні тата, хто ж тобі допоможе? Візьми гроші й зроби гарну справу – не псуй життя моєї Анічки»