Доля моя видалась доволі складною. У 15 років я вперше завагітніла. А в 18 знову на тесті побачила дві смужки. І що найприкріше, батько моїх дітей і знати про них не хоче. Коли народився другий малюк, то він остаточно покинув нас. Тепер я проживаю з мамою і її мамою. Життя моє доволі важке. Інколи навіть хочеться сказати, що я не живу, а виживаю.
Ще під час навчання в школі я народила донечку від свого однокласника. Ми досить довго симпатизували один одному і я думала, що народження дитини не таке вже й страшне, якщо між людьми існує кохання. Та батьки Льоші відмовились брати на себе відповідальність. Вони хотіли, щоб їхній син вступав в університет, вчився, будував кар’єру.
Я це все, звичайно, розуміла, але ж і вони мали б мене зрозуміти. Дитину я не сама собі зробила. А їхній син нехай би подумав про наслідки теж. Чому я мушу позбавляти себе мрій, а він буде далі будувати своє життя? Школу я ледве закінчила. На випускному була вже з малюком. А коли розпочалась вступна кампанія, то зрозуміла, ніякий університет мені не світить. Їздити за 140 км від дому взагалі не варіант.
В таємниці від батьків Олексій продовжував підтримувати зі мною контакт. Ми часто листувалися і розмовляли по телефону. А коли він приїхав на літні канікули, то між нами знову промайнула іскра. І саме після того побачення, я завагітніла вдруге. Знову дурненька подумала, що хлопець візьме мене заміж і ми будемо жити однією дружньою сім’єю. Але знову всі ці мрії зруйнували батьки Льоші. Заявили, що для свого сина вони знайшли уже іншу кандидатуру, файну столичну кралю.
Я постійно плакала і навіть не знала, як розповісти про таке мамі вдруге. На перший раз вона мене зрозуміла, пробачила таку помилку. Але в такій ситуації я зможу себе виправдати? А коли я наважилась зізнатися, то було вже надто пізно, щоб позбутися плоду. Тож тепер я матір-одиначка двох діток.
Без освіти, навичок і досвіду роботу знайти нереально. Тим більше в селі. В місто ж поїхати я не зможу, оскільки не потягну оренду житла. Ось і виходить якесь замкнуте коло.
Мене постійно вбиває, коли дивлюсь на прекрасні долі своїх однокласниць, які вчаться, подорожують, заробляють гроші, зустрічаються з хлопцями і можуть собі насолоджуватися життям. А чим же насолоджуватися мені?
