Оксана не хотіла допомагати доньці, адже колись та лишила її без даху над головою.
Оксану осуджувало все село. Ну як же — сама в великій хаті живе, а її Наталко з дітьми тісниться у старій хатині. Та й Наталка підсилювала вогонь, чорнячи матір: «Я воду з криниці ношу, а в неї вже й водопровід є. Дрова на останні гривні купую, а в неї газ!» — скаржилась вона тим, хто полюбляв такі історії. Оксана й слухати не хотіла плітки, ходила з гордо піднятою головою. Не пояснювати ж кожному, чому вона так робить.
Колись давно, багато років тому, у неї була чудова родина: чоловік, вона та улюблена Наталочка. Трикімнатна квартира в місті, достаток. Оксана сиділа вдоль, виховувала доньку — найкраща школа, гуртки за інтересами. Все було гладко, як по маслу.
А коли Наталці виповнилося п’ятнадцять, захворів чоловік. Оксана, як любляча дружина, кинулася боротися з його недугою. Грошей знадобилося чимало. Продали все, крім квартири. Та на жодне, через три роки чоловіка не стало.
Оксані з Наталкою стало тяжко. Жити було ні на що. Дівчина, звикла до добробуту, почала бунтувати. Оксана влаштувалася в магазин — сиділа за касою, підміняла прибиральниць. Та й то були копійки. Наталка школу закінчила, але вчитися далі не хотіла: «На університет грошей нема, а до училища не піду — навіть не проси!»
Зате гуляти любила. Та ще й хитра — коли гроші потрібні, то «мамочка рідненька», а як ні, то «навіщо ти мене народила, коли допомогти не можеш?». І так постійно. Поки в будинку не з’явився Віктор.
Спершу Оксана зраділа — може, донька за розум візьметься? Віктор виглядав пристойно: одягнений не з розпродажу, і в Наталку одним поглядом на місце ставив. До того ж щедрий — продукти купував не найдешевші. З Оксаною теж чемно поводився: з перших днів «мамою» її кликав. Такий солодкий, що аж цукор мерщій.
Зажили втрьох дуже навіть непогано. Оксана з роботи прийде — у хаті чисто, вечеря на столі. Тільки молодих нема — десь до ранку гуляють. Та вона не втручалася: молода любов — нехай живе, як хоче.
Але через півроку почалися проблеми. Наталка дедалі частіше приходила в сльозах, а Віктор — навпаки, злий. Оксана не втрутилася, не дізналася, у чому справа. І дарма. Одного вечора вони викликали її на розмову.
— Мамо, ми з Віктором хочемо жити окремо. Нам потрібна квартира, — почала Наталка.
Оксана здивувалася: — Та я ж вам не заважаю. Та й грошей у мене нема, щоб вам допомогти.
— Та не про це мова, — перебила донька. — Давай продамо нашу квартиру і гроші поділимо по-чесному.
Оксана довго вагалася, але Наталка не відступала. То м’яко переконувала, то погрожувала продати свою частку. І мати здалася. На угоду з покупцями поїхали молоді… і зникли. Разом із грошима. Оксана залишилася з нічим. Бездомна жінка не першої молодості.
Снимати квартиру на зарплату було занадто. Тож вона вирішила шукати роботу з проживанням. Казала б — знайшла, але насправді це робота знайшла її. Сиділкою у літньої жінки, Ірини Семенівни. Її син був людиною заможною. Міг би забрати матір до себе, але вона не хотіла покидати свій дім. Тому й знайшов їй допомогу.
Ірина Семенівна була жінкою вимогливою. Ходила вже з труднощами, але від Оксани вимагала такого порядку, який підтримувала десятиліттями. Прийшлося вчитися всьому — і хліб у печі пекти, і скатертини крахмалити. Але якщо дуже захотіти, можна й після гарячого сніданку обідати. Впоралась.
Прожили вони разом два роки. Друзями не стали, але й ворогами теж. Одного дня Ірина Семенівна зранку ще посміхалася, а в обід — охнула і впала. Син приїхав, все влаштував, а потім зробив Оксані пропозицію:
— Я знаю вашу історію. Вибачте, довелося поцікавитися. Пропоную вам купити цей дім за символічну суму. Можна в розстрочку.
Так Оксана стала господинею власного помешкання. Лиш трохи обжилася, як одного не дуже гарного дня на порозі з’явилася донька. Та ще не сама, а з двома маленими дітьми.
— Гарний у тебе дім, — як нічого й не трапилося, заявила Наталка. — Де ж моя кімната?
Оксана навіть не здригнулася: — Твоя кімната була в тій трикімнатній квартирі, яку ти з Віктором продала. До речі, де моя частка? І чого це ти мене знайшла? А, зрозуміло. Віктор зник, гроші закінчилися?
Наталка скривилася: — Ну чого ти одразу… Віктор виявився шулером і мене обдурив так само, як і тебе. Потім я двічі ще виходила заміж, але не пощастило. А коли останній мене вигнав, я подумала — у мене ж є мама, вона мене не покине.
Оксана різко відповіла: — Даремно подумала. Ти доросла, до того ж мати. Чому я повинна тобі допомагати? Все, що могла, ти вже отримала. А як ти вирішила жити без мене — твоя справа. Сьогодні дозволю переноОксана мовчки закрила двері, але в серці вже знала, що зранку першою справою побіжить до Наталки з каструлею гарячого борщу.
