Сім’я Миколи та Марії вважалася багатою, бо була в них й хата добротна й господарства багато та й іншого достатку доволі. Проте мешкали вони на самому краю села, тому до них у гості ніхто ніколи не ходив, а їхнє життя було чимось закритим для інших сільських людей. У них була одна єдина донька Ганнуся, яку вони берегли як зіницю ока. Дівчина була гарною з вроди й вчилась досить непогано, проте вона ні з ким не товаришувала зі своїх ровесників. Батьки ніколи не відпускала її на вечорниці та до клубу, бо вважали що там не місце їхній доньці. Про нареченого для доньки вони також не хотіли чути, бо вони хотіли мати якогось багатого зятя із міста, тому для сільських кавалерів їхня донька була неприступною.
Одного літнього дня сім’я Миколи підняли на ноги ледь не все село, про них гуділи майже всі. Того дня їхня дочка Марися допомагала мамі поратися на городі й раптом дівчина впала і почала качатись від болю. Вона майже не переставала стогнати, було видно, що їй дійсно дуже боляче. Мати перелякалась не на жарт, особливо, коли побачила, що в дівчини розпух живіт, вона боялась, щоб донька чимось не отруїлася. На крики прибіг батько і мати сказала йому, щоб він поїхав швидко у центр села за медсестрою.
Чоловік приїхав до медсестри Антоніни й відразу почав поспіхом розказувати: “Там Марися… зле, їй зле…отруїлась..”.Медсестра зрозуміла, що дівчині дійсно погано, вона поспіхом взяла свою аптечку і вони відразу поїхали назад додому. По дорозі лікарка почала розпитувати батька, що донька їла останнім часом, що їй стало настільки погано, що в неї почала роздувати тіло. Коли вони приїхали додому, то мати з дочкою вже були біля будинку і донька лежала на лаві тихо постогнуючи, вся вкрита крапельками поту.
Медсестра почала оглядати дівчину та мацати її живіт. Мати почала випитувати в лікарки, що таке трапилось, можливо потрібно везти її в лікарню і тут медсестра сказала: “Треба везти негайно, але не в лікарню, а в родзал“. Мати аж сплеснула в долоні та присіла на лавку.
– Як в родзал? – тільки тихо спитала мати.
Медсестра не розгубилась і сказала: “Ваша донька скоро народить, у неї вже води відійшли”.
Мати не знала, що робити, адже вона розуміла, що вони наберуться дуже великого сорому, бо донька народить незрозуміло від кого. Тоді жінка почала просити медсестру, щоб вона нікому не розповідала, бо це дуже великий сором і їх чоловік уб’є обидвох. Проте медсестра сказала, що пліток все одно не уникнути, адже село це є село.
Дівчину відвезли в родзал, де вона народила хлопчика. Проте вона спочатку була в такому стані, що навіть не хотіла дивитись на дитину, бо вона розуміла, що її батькам буде соромно дивитися у вічі односельцям. Вона навіть хотіла відмовитися від дитини, проте ввечері до неї прийшов хлопець, батько хлопчика, якого вона народила.
Як виявилось вони таємно зустрічалися, проте донька дуже боялася, що хтось дізнається, а батьки не дозволили б такі зустрічі, бо хлопець був з бідної багатодітної сім’ї. Через кілька днів її разом з дитиною забрав її хлопець і вони того ж дня взяли шлюб та зареєстрували дитину. Вони почали жити разом із батьками дівчини та господарювати. Після того вони ще народили п’ятеро дітей і всіх вони встигли виростити та одружити, а тепер тільки приїжджають в гості до внуків.
