Мату́ха час від часу приводи́ла нових «чолові́ків» Оле́на пам’ята́ла трьо́х. Та всі вони́ я́кось не прижива́лися, йшли́. Ма́ти пла́кала, обійма́ла її, каза́ла: «Нічо́го, бу́де й на нашій ву́лиці свя́то». І йшла́ на робо́ту.
Оста́нній чоловік протрима́вся два ти́жні, та коли́ ма́ти переста́ла купува́ти йому́ горі́лку, засумува́в, а поті́м теж пішов, забравши з ма́миної скри́ньки її сере́жки. Ма́ти не стала́ тоді́ писа́ти на ньо́го зая́ву. Сказа́ла, що сама́ в усьо́му винува́та.
Після цього на п’ять ро́ків наста́ла зати́шшя. Оле́на вже зраді́ла, ви́рішила, що вони́ з матір’ю́ спо́кійно жи́тимуть, та не тут-то й було́. Коли́ Оле́ні ви́повнилося п’ятна́дцять, ма́ти закоха́лася. Вона́ розповіда́ла Оле́ні, яки́й він хоро́ший, яки́й чудо́вий, як люби́ть її.
Оле́на наві́ть ті́шилася, що ма́ти, наре́шті, знайшла́ своє́ ща́стя. Коли́ мама́ привела́ Богда́на до́му вперше, то Оле́ні він теж сподо́бався. Чолові́кові на вигляд було́ біля со́рока. Чи́ста гарна́ оде́жа. За столом ви́пив усього́ одну чарку. Розмовля́ли на рі́зні те́ми. Богда́н наві́ть жартува́в, до́сіть доте́пно. Оле́на пішла́ спа́ти ра́ніше, зали́шила їх на ку́хні. Дума́ла, що вранці́ зустрі́не Богда́на на ку́хні. Та́ через годи́ну почу́ла, як грю́кнули две́рі. Зна́чить, пішов.
Вранці ма́ти зно́ву ними́ захоплюва́лася. Говори́ла, що працю́є в адміністра́ції, та́кий при́личний, про репута́цію ма́ти дба́є. Сказа́в, що можна́ б переї́хати до ньо́го після весі́лля, але́ рік тут поживу́ть, поки́ Оле́на шко́лу закі́нчить. А по́кі ремо́нт у його квартирі зро́блять.
Оле́на слу́хала й наві́ть милува́лася матір’ю́. Вона́ ніби поволоді́ла. Їй було́ три́дцять шість, і оста́ннім ча́сом вона́ вже не зверта́ла на себе́ ува́ги. Зви́кла з ду́мкою, що за́вжди бу́де сама́.
* * *
Богда́н із ма́мою розпи́салися са́ме перед поча́тком навча́льного ро́ку. Оле́на вчи́лася, готува́лася до і́спитів. Богда́н ціка́вився, чи не тре́ба допомогти́. Оле́на дя́кувала, говори́ла, що впора́ється, і Богда́н і́шов у свою́ кімна́ту. Взагалі́ він ви́явився ду́же такто́вним. За́вжди сту́кав до Оле́ни, якщо́ йому́ щось було́ потрі́бно.
Мо́жна сказа́ти, що вони́ подружи́лися. Оле́на вже не так його́ сороми́лася, за вече́рею діли́лася своїми́ пережива́ннями щодо навча́ння. Богда́н за́вжди з щи́рим інтере́сом ро́зпитував подро́биці шкі́льного життя́.
А ма́ма про́сто зацвіла́. Богда́н її балува́в. Незаба́ром у ма́ми в ву́хах червоніли нові́ сере́жки, а поті́м і ланцюжо́к з’яви́вся.
Рік промину́в непомі́тно. Вони́ зро́били ремо́нт і збира́лися переїжджа́ти. Богда́н запитува́в Оле́ну, чи не по́їде вона́ з ними́? Місця́ ви́стачить для всіх. Але́ Оле́на закі́нчила шко́лу, вважа́ла себе́ доросло́ю люди́ною й хоті́ла самості́йності. Зрозумі́ло, фіна́нсово вона́ ще не могла́ себе́ забезпе́чувати, але́ Богда́н сказа́в, що це взага́лі не пи́тання. Вони́ ви́рішили, що Оле́на вступи́ть до місце́вого техні́куму. А поті́м Богда́н прила́штує її на гарне́ місце.
Пе́ред сами́м відъї́здом Богда́н сказав Оле́ні:
Ти до нас у го́сті приїжджа́й ча́стіше, та й ми захо́дитимемо: то ма́ти, то я́. Якщо́ щось тре́ба, не соромся́, за́вжди пита́й. Ми ж рі́дні люди́.
Мама́ з Богда́ном подарува́ли їй на закі́нченні шко́ли гарну́ ку́льку на ланцюжку́. Дівчи́ні він так подоба́вся, що вона́ пе́рші дні ма́йже не відхо́дила від дзерка́ла.
Коли́ вони́ вибира́ли подару́нок, ма́ти сказала Богда́ну:
Не занадо́ їй такі́ подару́нки?
Та Богда́н запере́чив:
Хто ж їй, як не ми, подару́є таке́?
Мама́ посміхну́лася. Усе́-таки їй діста́вся наикра́щий чоловік.
* * *
Вони́ переї́хали, а Оле́на почала́ самості́йне життя́. Споча́тку було́ нудно, вона́ ча́сто їзди́ла до ма́тері. Їй за́вжди там ра́ді були́. Потім зви́кла й їзди́ти стала рі́дше. Іноді́ сама́ ма́ти заїжджа́ла проду́ктів завезти́, чи гро́шей. А іноді́ й взага́лі на ву́лиці зустріча́лися. Усі́м ніко́ли, в усіх робо́та.
Оле́на вступи́ла на навча́ння. Їй ду́же подоба́лося студе́нтське життя́. Вона́ на ви́хідніВони довго сиділи за столом, сміялися, розповідали про своє життя, і Олена зрозуміла, що тепер у неї справжня сімя, яку вона знайшла серед тих, хто її прийняв і полюбив.
