Одного разу в доволі ранній час – це була всього лиш п’ята ранку, я вийшов з дому. Коли звернув у сусідню вулицю, наткнувся на дітей, що спали прямо на лавочці. Мені стало якось неприємно від цієї картини. На вулиці було все-таки прохолодно, бо був кінець серпня.
Підійшов ближче – дітей було двоє – хлопчик і дівчинка. За віком – п’ять-сім років. Я не втримався, розбудив їх, торкнувшись плеча.
Діти лячно глянули на мене і поникли поглядом, в якому світився страх. Я присів біля них і запитав, хто вони і як опинилися на вулиці. Де вони живуть?
Вони одразу не могли оговтатися від сну. Але поступово прийшли до тями, і дівчинка розповіла історію, яка не могла мене залишити байдужим щодо їхньої долі.
Батька вони не знають – пішов від них чи помер. Ніхто їм про це не розповідав. Матір часто приводить додому чужих мужчин. Вони приносять зі собою їжу і горілку, а дітей на цей час виставляють на вулицю. Тому їм часто доводиться спати, де прийдеться.
Я зрозумів, що дітям конче потрібен притулок. Адже за місяць розпочнеться холодна осінь. І як їм бути тоді?
Так цього дня я привів дітей додому, нагодував і заявив у певні служби про цю ситуацію. Матір позбавили прав материнства. Оскільки у нас з дружиною не складалося з дітьми, я оформив опікунство над ними.
Не знаю, як далі повернулася доля матері. Але вона жодного разу не провідала дітей у дитячому будинку. Вони для неї стали обузою.
Діти потягнулися до нас. Ми намагалися забезпечити їх усім необхідним. Так вони перейшли жити в нашу сім’ю. Дівчинка, яку звали Настею, була обдарована особливим голосом. Вона почала відвідувати музичну школу. Її старший брат Назар полюбив математику, брав участь навіть в олімпіадах.
Хоч кровно вони були не нашими, однак я радів за них, яке за рідних. Радів кожному їхньому успіху і дякував Богу, що послав нам у радість двох хороших талановитих діточок.
Судячи з їхньої поведінки, малим також було добре з нами. Я намагався також добре облаштувати їхнє дозвілля. Взимку ми виїжджали за місто кататися на лижах, а влітку їздили на море.
З такими змінами в нашій сім’ї я відчув справжній зміст життя.
