Ми з дружиною були дуже щасливі разом. Проживши разом два роки, ми вирішили стати батьками. До того моменту у нас вже було власне житло та для майбутньої дитини була виділена окрема кімната. Невдовзі кохана показала мені тест на вагітність, на якому відображалися заповітні дві смужки. Я був несповна розуму від щастя. Заборонив Марині виконувати будь-яку роботу по дому, все взяв на себе.
Тепер потрібно було дізнатися стать дитини. Але дитина все ховалася. Скільки б обстежень УЗД не проводили, стать дитини ми так і не дізналися. Але це нас з дружиною не сильно засмутило та ми вирішили, що це буде сюрприз.
Вагітність проходила вдало, хоч Марина всього боялася та вірила в усілякі забобони, типу, що не можна вишивати, бо пуповина заплутається, не можна їсти рибу, бо дитина довго не буде говорити та інші нісенітниці. Це викликало у мене посмішку.
Так пройшла вся вагітність та в потрібний час ми поїхали в пологовий будинок. Я дуже сильно хвилювався та ходив туди-сюди по коридору. Нарешті дитина народилася та я став очікувати на них в післяпологовій палаті.
Приїхала Марина з дитиною. Я помітив, що Марина сильно плаче, це мене розхвилювало:
– Кохана, чому ти плачеш, щось з дитиною?
– З дитиною все добре, – сказала Марина та почала ще сильніше плакати.
– З тобою щось?
– Зі мною теж все добре.
Медсестра передала мені дитину, це був хлопчик з надзвичайно білим волоссям. Марина сказала:
– Не роби поспішних висновків, я була тобі вірна, але якщо ти захочеш зробити тест на батьківство, то я тебе зрозумію.
Я посміхнувся та сказав:
– Дякую за сина, все добре, це спадкове, моя сестра такою народилася.
Марина зітхнула з полегшенням та я дуже сильно її обійняв.
Зараз Артему вже п’ять років та ми час від часу згадуємо як він налякав свою маму одразу після свого народження. Моя сестра стала його хресною мамою та дуже сильно любить свого племінника. Вони схожі навіть характерами. Зараз у нас все добре, ми чекаємо ще на одну дитину. Хто знає які сюрпризи принесе нам ця дитина.
