Марії було болісно за сина, який нерозумно зруйнував свою родину, але вона раділа за колишню невістку, що зкинула його кайдани.
Вона сиділа на ґанку свого будинку в Черкасах, стискаючи в руках чашку зістиглого чаю. Її серце розривалося: одна частина плакала за Дмитром, її сином, який своїми руками знищив усе, що мав, а інша — тихо тішилася за Соломію, колишню невістку, яка нарешті вирвалася на волю. Марія знала, що її почуття — суміш любові й сорому, жалю й полегшення — ніхто з сусідок, що плели про розлучення, не зрозуміє. Але вона не могла інакше, дивлячись на руїни, залишені сином, і світ, що загорівся в очах Соломії.
Дмитро був її єдиною дитиною, її гордістю. Вона виховувала його сама, коли чоловік пішов, залишивши її з немовлям на руках. Марія вкладала в сина всю душу: шила сорочки, ночами перевіряла уроки, заощаджувала на собі, щоб він мав нові кросівки. Мріяла, що він стане сильним, розумним, гідним чоловіком. Довгий час здавалося, що так і буде. Дмитро одружився з Соломією — доброю, працьовитою дівчиною, що дивилася на нього з захопленням. У них народилася донька, Оленка, і Марія думала, що син знайшов щастя. Але помилилася.
Дмитро змінився. Чи, може, просто показав своє справжнє обличчя. Він почав пропадати вночі, повертаючись із запахом чужих парфумів. Соломія з почервонілими від сліз очима мовчала, намагаючись врятувати родину заради Оленки. Марія бачила, як невістка в’яне, але не втручалася — боялася, що син образиться. А він, замість цінити дружину, яка тягнула дім, дитину й його самого, шукав пригод на стороні. Марія намагалася говорити з ним, але Дмитро лише відмахувався: «Мамо, не лізь, я знаю, що роблю». Вона мовчала, але кожна його груба відповідь була як ніж у серце.
Руйнація почалася непомітно, але закінчилася катастрофою. Дмитро завів роман з колегою, навіть не намагаючись ховатися. Соломія дізналася, але замість скандалу мовчки зібрала речі. Подала на розлучення, забрала Оленку й поїхала до батьків. Марія пам’ятає той день, коли син повернувся в порожню квартиру. Він був спантеличений, але не каявся. «Вона сама винувата, не цінила мене», — кинув він, і Марія вперше подивилася на нього, як на чужого. Її хлопчик, її гордість, став чоловіком, яЯкби він колись прокинувся від свого егоїзму, може, побачив би, як гарно живуть ті, кого він так легковажно втратив.
