«Мене часом торм0сили 3a волосся, рBали на меHі одежу, плюBали в мою ст0р0ну, Hаcміxалиcя без будь-якого приводу. Але я не здалася»

http://dzen.school.org.ua/news/16-08

До мене прийшла працевлаштовуватися колишня моя однокласниця. Вона не впізнала мене, бо з часу закінчення школи минуло вже майже десять років. А життя розставило свої крапки…

До того я ніколи не розповідала про свої проблеми, які довелося пережити ще за шкільною партою. А зараз, після приходу моєї однокласниці, на мене нахлинули спогади і не дають мені спокою. Мушу виговоритися.

Свого часу у восьмому класі я була вимушена перейти вчитися в елітну школу. Мій тато був директором однієї великої фірми, яка поміняла офіс. Для зручності тато вирішив переїхати в цей район жити.

І ось я вперше заходжу в цілком для мене чужий клас. Мене зразу оцінили як дитину з малозабезпеченої сім’ї. Одежі я на цей час зовсім не надавала значення. Мені важлива була зручність. А тут зібралися діти-хіпі, до яких я не належала. З того дня й почалися мої поневіряння.

У звичайній школі я добре вчилася, у нас був дружній клас, діти в якому одне від одного мало чим відрізнялися. А тут був шик, високомірність, брязкання дорогими аксесуарами, дорога одежа, хизування одне перед одним, гроші… Я була наче сіра мишка серед своїх однокласників. Звісно, що мені батьки також могли придбати дорогу одежу і багато інших красивих речей. Але я в цьому не відчувала потреби. І, зрештою, я не хотіла нікому нічого доказувати.

Мене часом тормосили за волосся, рвали на мені одежу, плювали в мою сторону, насміхалися без будь-якого приводу. Тут це було нормою. Моїми друзями стали такі ж принижені діти – один хлопчик і двоє дівчаток.

Я не хотіла всього цього розповідати батькам. А вони за роботою і не особливо розпитували мене. Оцінки в щоденнику завжди були хороші.

На випускний вечір я одягнула дуже красиве біле плаття, яке підкреслювало мою природну вроду. Але за годину мій наряд перетворився у лахміття. Мене загнали в куток троє найагресивніших дівчат і буквально шматували на мені одежу, даючи ще й стусани під ребра.

Я терпіла. Жаліла своїх батьків. І думала, що скарга може лише ускладнити цю ситуацію.

Зараз у мене все чудово. Я маю коханого чоловіка, красуню донечку і власний бізнес. У мене склалося все якнайкраще.

Нещодавно до мене прийшла влаштовуватися на роботу моя однокласниця. Вона була схвильована і мене не впізнала.

Розповіла, що не має ніякої освіти, бо після школи одразу завагітніла.

-А як ваші батьки? – запитала я.

-Мама померла. Тато збанкрутував. А ви їх знаєте? – підняла на мене очі.

-Ні. Просто прізвище для мене знайоме, – викрутилася я. – Вибачте, Олю. Наразі у мене нема для вас вакансій, – поспішила з нею попрощатися.

Щойно зачинилися за нею двері, я одразу розплакалася. Так, я могла її зараз покарати, як одну з тих, що знущалися наді мною. Але не стала. Життя само розставить усе по місцях.

Важливо, що я змогла забути всі завдані мені образи і піднятися над ними, стати щасливою.

Зараз поділилася вперше цією розповіддю і на душі наче стало світліше – скинула те, що часом мене все-таки муляло.  

Оцініть статтю
Дюшес
«Мене часом торм0сили 3a волосся, рBали на меHі одежу, плюBали в мою ст0р0ну, Hаcміxалиcя без будь-якого приводу. Але я не здалася»
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.