Мій чоловік — туніянець, який не хоче працювати. Саме тому він тепер колишній.
Чотири роки тому почалось його безробіття, і рік тому я не витримала та пішла від нього.
Перший час я з розумінням ставилась, адеж знала, що після звільнення може знадобитись час, щоб знайти інше джерело заробітку, але все перетворилось в комфортне проживання Вадима за мою зарплату, з чистим будинком, смачною їжею та доглянутими дітьми. От тільки він нічим не займався вдома. Все тягнула я.
Єдина його діяльність — це ноутбук та ігри з серіалами на ньому. Я нічого не маю проти ігор, чи серіалів, адже сама деколи так проводжу час. Але ж не весь час грати, при цьому нічого не роблячи вдома, якщо вже не працює.
Мені важко було. Дуже важко. Але я намагалась його підтримувати всіма силами. Дитина на мені, зарплата моя вся до копійки йшла на забезпечення сім’ї, а деколи й в мінус виходило. Потім борги ледве закривала.
Вадим ж за цей час навіть не думав не те що йти на роботу, а навіть не дивився на ринок праці. А для чого? Йому ж все підходить! От тільки мені таке не підходило. Я три роки терпіла його неробство та паразитувангя. Але я втомилась. Я не тяглова кобила, щоб все на собі лише тягнути.
Тому я підійняла цю тему і сказала, що раз він не хоче знаходити роботу, то нехай йде. Квартира моя, тому я не могла піти від нього. Вадим влаштував через це скандал, назвав жінкою легкої поведінки, в якої є коханці на роботі(до чого це взагалі було?), адже якщо я не з ним вдома, то точно зраджую а тепер хочу приводити коханців додому і він мені став заважати.
– Ти своїх серіалів передивився, чи що?! Ти мені вже в печінках сидиш! Я вже три роки забезпечую сім’ю, дбаю сама про побут і про дитину! Якби ж ти хоча б вдома робив щось, крім ігор і серіалів, то я б може і не просила йти на роботу! Але я так більше не можу! Вали з мого дому! Завтра отримаєш заяву на розлучення! Фантазер дідбковий!
Я почала в пориві злості викидати його речі з шафи на коридор. Кинула йому валізу в під’їзд, потім гору речей та випхалв його з дому. Так, занадто піддалась емоціям, але я вже була на межі. В мене стався нервовий зрив. Довелось викликати швидку. Благо, нічого серйозного не сталось, лише вкололи заспокійливе і все.
З тих пір пройшов рік. Я навіть чути не хочу про цього дурня. Свекруха ще намагалась нас помирити, бо, як я зрозуміла по її наполегливості, її він теж дістав тим, що не працює далі.
Але я сказала, що якщо вона не перестане намагатись нас назад звести, то більше онучку не побачить, бо заблокую її.
– Я не хочу, щоб донька перестала спілкуватись з бабусею, але зрозумійте мене також. Мене дістав ваш син до ручки і я навіть чути не хочу про відновлення стосунків з ним.
