Зустрівши Євгена я думала, що він ідеал чоловіка. Все в ньому було для мене прекрасним, він міг справити враження на будь-кого. Наші стосунки починалися дуже красиво, він огорнув мене романтикою. А ще він хвалився своєю рисою практичністю та економністю. Я вважала, що це в наш час рідкість, адже більшість молодих людей марнотрати, а він не такий.
Та коли я познайомила Євгена зі своєю сестрою та мамою то вони назвали його дивним. Я не розуміла, що їм не сподобалося. Сказала, що вони просто його не знають ближче. Згодом така нагода випала, мій день народження. На нього він прийшов без квітів, але з подарунком. В подарунок він подарував набір склянок. На запитання сестри “А де ж квіти?” Женя сказав, що квіти це гроші на вітер. Адже я їх викину через кілька днів. Подарунок має бути практичним, щоб ним можна було користуватися довгий час. Я з ним погодилася, тим більше, що букетів мені надарували багато.
Наступного дня сестра мені в очі сказала, що мій коханий звичайнісінька скнара, а не економний. Що потрібно втікати від нього, адже якщо він зараз на мені економить, то в майбутньому я не зможу без дозволу навіть засоби гігієни купувати. Я навіть образилася, як вона може судити, адже не дивлячись на те, що старша, ще не заміжня. Досі шукає свій ідеал, а я вже знайшла. Мама стала на її сторону, мовляв, не нормально таке ставлення.
Та я все одно продовжувала зустрічатися з Євгеном. Він запропонував мені вийти за нього заміж, то ж це було для мене вищим доказом кохання. Звичайно мої рідні були не в захваті, але й перечити не стали.
Після весілля ми переїхали жити до Жені у квартиру. Хоча вона однокімнатна, а моя двох, та він сказав, що як чоловік не може собі цього дозволити. Мою квартиру ми здали в оренду, хоча він спочатку пропонував її взагалі продати. Та квартира хоч і моя, а коли купували мама оформила на себе, тож вийшов казус. Мама сказала, що не дасть згоди, я не хотіла скандалу, обіцяла чоловікові, що обов’язково згодом переконаю маму.
Наше життя почалося з економії, чоловік сказав, що маємо мати гроші на майбутнє. І тут я не бачила нічого поганого, чоловік як голова сім’ї й керував бюджетом. Приблизно два роки ми жили в такому темпі, якщо мені щось не подобалося я не підіймала шуму, адже ми сім’я та маємо якось пристосуватися.
Приходити в себе я почала коли народилася донечка. Адже щойно забравши мене з пологового, чоловік заявив, що я довго в декреті не сидітиму, це не вигідно. За донькою може доглядати моя мама, вона ж пенсіонерка. Далі було ще краще, одяг для доньки купувати потрібно було в магазині уживаних речей. Мотивуючи це тим, що діти ростуть швидко, а отже купуючи новий одяг ми просто викинемо гроші. Я звичайно почала протестувати, мабуть, вперше ми серйозно посварилися.
Останньою краплею стало, те, що він порадившись зі своєю мамою, вирішив, що буде економніше, якщо вона переїде до нас. Адже комунальні можна платити навпіл. Уявіть, одна кімната і четверо людей, одна з яких немовля. Того ж дня я зібрала свої речі. Євген не зупиняв мене, а навпаки сказав, що я своїм ставленням до грошей піду з торбами по світу.
Але дякувати Богу, що в мене є рідня. Мама прийняла мене з донькою без жодного докору. Поки у моїй квартирі живуть квартиранти, я живу з нею. А свого супер економного чоловіка я подала на аліменти для себе і дитини.
