Що не кажіть, а шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Розкажу на власному прикладі.
З Діанкою ми зустрічалися добрих 6 місяців. Для мене це вагома цифра, бо зазвичай усі мої романи тривають кілька днів. Дівчина подобалася мені до втрати свідомості. Незрівнянна красуня з гарними карими очима, чорним довгим волоссям та тоненькою фігуркою.
На побачення водив, квіти дарував, подаруночки там всякі. Свого дочекався, поступило запрошення «на каву». Такої смачної та гарячої «кави» у мене ще не було. Вранці прокидаюся, дивлюся на свою кохану й розумію, що попав я. «Буду одружуватися» – подумав про себе й планував купувати каблучку, коли побачив, що і дівчина вже прокинулася.
-Як спалося на новому місці? – запитала Діана, потягуючись.
-Казково! – відповів я та поцілував її.
-Піду організую нам сніданок – повідомила господиня й пішла на кухню.
-Не відмовлюся. Може тобі чимось допомогти? – поцікавився я.
-Не переймайся, я з усім впораюся. Ти ще відпочивай.
Діана накинула халатик та помчала на кухню. Довго калатала каструлями, вмикала міксер, щось смажила на сковорідці. Запах диму змусив мене таки підвестися з ліжка та піти до неї.
Мене посадили за стіл й подали сніданок. У меню були згорішві сирники та жахлива кава. Щоб не образити господині я подужав два сирники. Як можна було примудритися спалити верх при тому, що середина була сира. Коли відчув присмак сирого яйця мало не привітався зі своїм шлунком.
-Ти так погано поїв, може тобі ще покласти? – турбувалася Діана, поки я ввічливо відмовлявся.
Усі мої плани про щасливе одруження накрилися мідним тазом. Якою б красунею не була Діана й хоч вона прекрасно ще в одній сфері, заміж її не візьму. Їжа для мене, то святе, а якщо дівчина не вміє готувати, нам точно не по дорозі.
