Мене з дитинства вчили бути доброю. Мама постійно повторювала, що варто допомагати нужденним. Я маю знайому, що товаришує з багатодітною родиною. Вона часто розповідала мені про те, як їм важко забезпечувати дітей усім необхідним. Часто не вистачає грошей усіх одягнути і взути, тому я вирішила допомогти цій родині. Пішла до магазину і накупила багато якісних, дорогих речей. Мені було не шкода витрачати зароблені гроші, адже вони пішли на благе діло. Але згодом я сильно пожалкувала про свій вчинок
Віра знімає кімнату у гуртожитку. По сусідству з нею живе багатодітна родина. Вони з матір’ю дітей практично ровесниці, тому швидко знайшли спільну мову і подружилися. Жила родина бідно. Віра розповідає, що батько дітей заробляє мало. Працює різноробочим і часто сидить вдома без роботи. Його жінка уже восьмий рік знаходиться у декретній відпустці. Тому часто родина бідує, а борги за комунальні послуги з кожним місяцем лише зростають.
Як на мене, батьки самі винні, що опинилися у такій ситуації. Адже перед тим як заводити дітей, варто подумати, чи є у них можливість забезпечити цим дітям майбутнє. Коли ви ледве зводите кінці з кінцями, то навіщо народжувати знову і знову. Але це не моя справа. У кожного своя правда.
Ну так от, вирішила я все ж таки допомогти цій родині. Просто дітей стало шкода. Вони ж не винні, що батьки не думають про майбутнє перед тим, як заводити чергову дитину. Пішла до магазину, купила дорогі якісні речі. Наближувалася зима, тому старалася брати куртки, светри і теплі штанці. Витратила я тоді майже всю зарплатню. Але хіба варто жалкувати кошти на добру справу?
Але як же я здивувалася, коли побачила усі ці куплені речі на ОЛХ. Виявляється, що ця багатодітна матуся вирішила продати мою допомогу. Виставила все до останнього, а ціну вказала мізерну. Після побаченого я вирішила, що перший і останній раз допомагала цій родині.
Та вже через тиждень до мене зателефонувала знайома і передала мені список необхідних покупок, який склала багатодітна матуся. Мовляв власних дітей я не маю, то маю можливість допомогти чужим. А там і велосипед, ліжечко, ходунки і ще багато чого.
Я звичайно Вірі про ту ситуацію не розповіла, але в допомозі відмовила. Моя відповідь здивувала її, мовляв, як я можу відмовити нужденним діточкам. Своїх же я не маю. І чого мені вартує купити декілька речей зі списку.
Після цієї розмови ми припинили спілкування. Мене дивує, чому одні сім’ї працюють з ранку до ночі, щоб забезпечити власних дітей і дати їм хороше майбутнє, а інші звикли жити за рахунок чужих незнайомих людей.
