А як часто ви згадуєте своє дитинство? Чи буває таке, що деякі предмети, які потрапляють вам на очі в одну секунду можуть віднести вас на багато-багато років назад, у ваше щасливе минуле? От у мене такі ситуації трапляються досить часто, і практично завжди вони викликають у мене теплі спогади і ніжну усмішку на обличчі.
Пригадую, як будучи ще зовсім маленькою дівчинкою, я любила приходити до своїх бабусі і дідуся вгості і часто залишалася у них на кілька днів Мені завжди було цікаво проводити час з батьками мого тата. Вони мене безмежно любили та і я їх у свою чергу також. Ми багато розмовляли, разом готували вишукані нові страви, прибирали, бавились, читали казки. Мені було так добре, що це справді був найтепліший час мого життя.
Також я дуже полюбляла розглядати речі, які були в домі бабусі і дідуся. Мене вабили хамелеонові золоті келихи, бабусині вчительські указки та багато чого іншого. Для мене це була наче нова і незвідана планета. Адже багато речей я ніколи в житті не бачила. Так, одного разу ми собі з бабусею і дідусем влаштували чаювання, але не просте – ми готували чай в самоварі.
Для мене це було справжнісіньким святом. Я ще кілька тижнів всім розповідала про це. Одного разу ми з бабусею наводили порядок у її трюмо. Це було велике дзеркало з двома відкидними боковими дзеркалами, а знизу було три шухлядки та дві тумбочки. Саме в них ми і прибиралися. Бабуся витягнула шкатулку з своїми прикрасами з нижньої шухлядки і я почала їх уважно розглядати. Так, там були і золоті ланцюжки, каблучки, брошки, але мою увагу привернули сережки.
Як на мене вони також були золотими і з вставками з смарагдового каміння. Я просто закохалася у цю прикрасу. Пізніше бабуся і дідусь розповіли мені історію цієї прикраси. Ці сережки дідусь подарував бабусі, як у них не було геть нічого, і вони зовсім не золоті, а з звичайного металу. Саме ці сережки для бабусі були найбільшою цінністю і вона їх берегла, як згадку.
Пізніше, через багато років я таки випросила їх у бабусі, адже вони і надалі мені подобалися. І це попри те, що бабуся і дідусь подарували мені дуже багато золотих прикрас. Дідуся нема з нами от уже п’ятнадцять років і це дуже сумно. Завжди мені навертаються сльози на очі, як пригадую наші щасливі моменти.
Мені скоро майже тридцять років, однак кожного року на Різдво я одягаю ці сережки, як символ кохання бабусі і дідуся і нашого роду в цілому і прямую до бабусі. Для мене ці прикраси найгарніші і наймиліші за все на світі. Та й бабуся дивиться на них і милується, одразу потрапляє думками у свої молоді роки. І знаєте, мені абсолютно байдуже, що про мене думають люди. Одного разу мене запитали, чи мені такому відомому та розумному адвокату не соромно у найбільше свято в році одягати стару біжутерію, і я твердо відповіла:
– Ні! У них життя, кохання та щастя!
