Ми з чоловіком раділи, коли дізналися, що його мама з татом купили дачу. Продукти в магазинах дорогі, а наразі буде все свіже з городу свекрухи. Правда вона повідомила, якщо хочемо, щоб нам діставалися овочі та фрукти, то повинні допомагати. Спочатку потрібно прибратися в будинку, який знаходиться на території, і на подвір’ї. Ми з радістю вирішили допомагати. Адже роботи не цураємося обоє. Я виросла в селі, чоловіка тато змалку привчав до праці. Щось прибити, полагодити.
Коли у вихідний день ми з чоловіком приїхали на дачу, там вже працювали люди. Лагодили паркан, сарай перекривали. Свекруха сказала, що робітники самі виявили бажання допомогти. Свекор погодився. Домовилися за ціну, і люди працюють. Ми з чоловіком також не стояли. В будинку потрібно зробити косметичний ремонт, переставити меблі на свій смак. Всім знайшлася робота. Мама чоловіка виявила бажання готувати обід. Адже всі працюють зранку.
Ми з чоловіком підготували одну кімнату, щоб поклеїти шпалери. Все те виявилося не так легко. Адже в будинку довго ніхто не жив, тому сміття і всякого непотребу було багато. Вже й обід наступив. Свекруха, Людмила Степанівна покликала обідати. Ми вимилися, прийшли до столу. Мене здивувало те, що чоловіків, які працювали на подвір’ї, Людмила Степанівна не кликала. Я запитала, чому?
– Вдома будуть їсти. Ми заплатимо за роботу, чому я повинна їх годувати.
– Але ж вони просто запропонували допомогти? Невже тарілку супу не можна їм запропонувати?
Свекруха залишилася незадоволена моїми питаннями. А мені незручно сідати за стіл, коли люди, які визвалися допомогти, наразі поглядають голодними очима. В нас у селі зовсім не так. Коли запросив допомогти щось робити, то обідом обов’язково потрібно нагодувати людину. Адже вони прийшли просто допомогти, не вимагаючи плати.
Можливо я не права? Як ви вважаєте?
