Моїй молодшій донці нещодавно виповнився один рік. Коли я була вагітна нею, чоловік моєї найближчої подруги почав приділяти мені увагу, а я й не помічала цього. Думала, що всі його знаки уваги лише через мій особливий стан очікування немовляти. Хоча, якщо бути чесним – Максим мені давно подобався, як чоловік. Проте я ніколи собі не дозволяла нічого більшого, ніж маленькі компліменти в його сторону, адже він одружений чоловік, ба більше того – його дружина моя найкраща подруга.
Минув час, я благополучно народила донечку. Періодично ми зустрічалися у спільних друзів чи знайомих на свята. Максим завжди з особливим трепетом, на таких посиденьках, ставився до мене і до моїх дітей. Якщо ми з чоловіком про щось сперечалися, Максим завжди був на моїй стороні і підтримував мене. Я й моргнути не встигла, як закохалася в нього. Він зі мною розмовляв ніжніше, ніж мій чоловік.
Навесні моя подруга Софія поїхала з їхніми дітьми на море на три тижні, щоб оздоровитися. Одружені вони вже більше 12 років. Мій чоловік також поїхав на кілька днів у відрядження. Тут то нам вже нічого не стояло на заваді і ми почали таємно зустрічатися. Його кохання і почуття були настільки справжніми та щирими, що я почала брехати чоловікові про нічліги у подруги, яка потребувала моєї допомоги.
Оскільки у нас дуже багато спільних знайомих і друзів – до Софії почали доходити плітки. Вона з чоловіком почала часто сваритися, у мене з чоловіком також погіршилися стосунки.
Головою я розуміла, що так не можна, що я руйную дві сім’ї, що в результаті страждати будуть наші діти, а серце тягнулося до Максима. Так вже він мені в душу запав.
У наших сім’ях почалися розмови з приводу розлучення, оскільки ми взагалі не знаходили спільної мови – я з своїм чоловіком, а Максим з Софією. Однак я зовсім не хочу, щоб мої діти росли без батька, і щоб Софії діти не відчували батьківського тепла я теж не хочу.
Тут я і прийняла рішення, що більше бачитися і розмовляти з Максимом не хочу, абсолютно і без виключень. Я хочу відновити стосунки з своїм чоловіком і будувати міцну сім’ю. І того ж бажаю своїй подрузі.
Правда, не знаю, що з цього вийде. Ми ж зовсім не щасливі з своїми законними половинками… А разом нам так добре… Чи варто заради дітей жертвувати власним щастям і коханням?…
Останнім часом я часто плачу і не хочу ні їсти, ні пити. Не хочу зовсім нічого.
Постійно вагаюся над правильністю прийнятого мною рішення. Чи не буду я шкодувати за кілька місяців? Чи зможу жити без свого Макса? Як мені перестати думати про нього?. І чи варто тікати від кохання, яке дарують небеса?…
