З батьком Аліни ми розлучилися ще до народження дівчинки. Остап був важкою людиною й догодити йому було неможливо. Власне я й заміж виходити не хотіла, але вагітність внесла свої корективи. На восьмому місяці не витримала, зібрала речі й повернулася до матері, подавши на розлучення.
Кожного дня доводилося слухати одне й те ж саме, що я дурепа, яка занапастила своє життя й тепер сидітиму у матері на шиї. Навіть не знаю, з ким мені гірше жилося – колишнім чи мамою. Зрозуміло одне, потрібно братися за розум й самотужки справлятися з труднощами. Єдина радість мого життя Оленка, заради донечки я мусила бути сильною.
Знайшла підробіток в інтернеті, брала замовлення на переклад. Гроші платили досить хороші, достатньо того аби не випрошувати у матері. Вона й не цікавилася за що я купую підгузки та інші необхідні речі. Коли назбирала трохи заощаджень, повідомила матері, що переїжджаю на орендовану квартиру.
-Роби, що хочеш, тільки до мене більше не прибігай, коли впечешся! – отримала «благословення» неньки, забрала дочку й поїхала.
Коли Оленці виповнилося три, віддала донечку до дитячого садочка, а сама вийшла на повний робочий день. Жили ми добре, я була щасливою, що народила дитину. Стосовно особистого життя, то розповідати нічого. Залицяльники були, але у мене не було жодного бажання розпочинати стосунки. Після невдалого заміжжя усі вони видавалися однаковими. З часом я звиклася з думкою, що бути самотньою не так уже й погано. Зате точно знаєш. Що ніхто не образить й не розіб’є серце.
Оленка росла швидко, кмітливою та розумною. Гарно навчалася, захоплювалася танцями. Не встигла я опам’ятатися, як дочці виповнилося 16, виросла моя маленька принцеса. Вирішила вступати до університету, я її підтримала. Попереду на нас чекав переїзд Оленки та довга розлука.
Залишившись наодинці із собою, зрозуміла, що не хочу бути самою. Подруга неодноразово радила зареєструватися на сайті знайомств, тож наважилася створити свою анкету. Повідомлення пішли одразу, але нормальних чоловіків серед них не було. Періодично я гортала стрічку й ненароком поставила вподобайку симпатичному чоловікові, молодшому від мене. Антон, 32 роки, романтик та музикант.
Відповідь не забарилася, ми почали листуватися й зізнаюся, мені він дуже сподобався. Розповіла дочці про свій експеримент, щоб обидві посміялися, хоча насправді я ніби хотіла почути її дозвіл на стосунки з цим чоловіком. Оленка щиро раділа моїй щирій симпатії й підказала, що варто запросити Антона на побачення, щоб перевірити чи серйозні у нього наміри.
Довго не наважувалася, тому здивувалася, коли чоловік сам запропонував зустрітися. Розгублена та нажахана зателефонувала до подруги й попросила негайно приїхати. Марина збирала мене добрих чотири години. Нафарбувала, зробила зачіску, підібрала сукню та взуття. Готова до зустрічі зі своїм кавалером, поглянула в дзеркало, критично розглядаючи власну зовнішність.
«Досить непогано» – подумала про себе, взяла сумочку й пішла, не оглядаючись. В живу Антон виглядав набагато молодшим й красивішим. Першим поривом було втекти поки мене не помітили, але чоловік привітно помахав, запрошуючи до себе. Шляху назад не було.
Вечір минув просто фантастично, між нами не виникало жодного дискомфорту й взагалі складалося враження наче ми знайомі все життя. Розлучатися дуже не хотілося, ми й так засиділися до закриття ресторану. Додому йшли не поспішаючи, насолоджуючись зоряним небом, нічною прохолодою та компанією один одного. Перед прощанням Антон мене поцілував, так ніжно й лагідно, що моє серце розтануло остаточно. Я закохалася. Побачення стали частішими, а ночі ми проводили разом. Оленка жартувала, що ще доведеться бути дружкою на нашому весіллі, мене від таких думок кидало в жар.
Серйозні переживання почалися, коли я мала затримку. Стала роздратовано., навмисне шукала причину, щоб посваритися з Антоном. Він зрозумів, що мене щось турбує, запитав прямо, коли почув про затримку утік. «Знову на ті самі граблі». Очі налилися сльозами, але заплакати я не встигла, бо Антон повернувся з тестом на вагітність. Робили разом й разом побачили, як проявляється чітка друга смуга. Чоловік підхопив мене на руки, цілував, кричав, що він стане батьком! А я жахнулася, бо не хотіла цієї дитини. Мені 39 років, моя дочка через рік другий може зробити мене бабусею, про те, щоб самій народжувати, й мови бути не може!
Сказала про це Антонові й побачила страх на його обличчі, він хотів цю дитину, хотів стати батьком й одружитися. Запитання в наступному, а чого хочу я?
