Мені 53, тримаю контейнер на базарі, торгівля годує мене і мою родину близько 10 років. Пішла працювати на ринок, коли скоротили на швейній фабриці.
Знаю, якщо коли вийду на пенсію, то буду отримувати мінімалку в кращому випадку. Вже думаю потихеньку відкладати гроші на пенсію. Можу, звичайно, але треба ще молодшого сина довчити… Я ще зможу попрацювати років 10. А далі що?
Також маю ще батьків, вони все життя працювали, але пенсія теж маленька, комуналка росте. Їх теж не можу залишити напризволяще. Батько мій гордий, тому грошей брати не хоче. Кожної неділі їду до них, везу продукти та ліки.
Сподіваюся, коли вийду на пенсію, то мої діти не залишать мене у старості. Допомагатимуть харчами та й увагою не обділять. Я, звичайно, хворіти не маю наміру, але старість річ підступна. Подарує болячку- і не запитає.
А ще як гірко усвідомлювати, що ти нічого путнього не зробив у цьому житті. Крім народження дітей, звичайно.
Працював як віл, а квартира на 46 квадратів і машина-це всі твої масштабні досягнення. Деякі, і цього не мають. Втішаєш себе, але від цього легше не стає. А чи повинно тішити? Адже попереду чекає старість і злиденна пенсія.
