В моєму дитинстві було багато cyмниx моментів, зараз я вже дорослий чоловік. В мене є власна родина: чудова дружина та двоє дітей. А от в дитинстві я був пoкинyтий.
Я дуже чітко пам’ятаю сумні моменти, адже вони закарбовуються в пам’яті дуже глибоко. Мене виховував тато, тому що мама відмовилась від мене зразу після народження. Я її навіть не пам’ятаю. Тато тяжко працював, щоб дати мені все необхідне: їжу, одяг, взяття і хоч якісь іграшки. Але оскільки я ріс швидко, як і всі діти, грошей на все не вистачало. Тому тато не витримав і покинув мене просто на базарі…
Чомусь чудово пам’ятаю той день. Ми йшли по базару й у вітрині магазину побачив булочку. Я попросив її купити, а тато раптово почав на мене кричати. Я так і не зрозумів, що його тоді так розсердило. Ми вийшли з базару, а потім він посадив мене на лавці. Сказавши “Ти мені все життя зіпсував“, він просто пішов. Більше я його не бачив.
Я почав плакати, бо злякався, що він не повернеться. Мене побачила жінка, підійшла заспокоїти й почала розпитувати. А потім купила мені булочку.
Так я потрапив у дитячий будинок. Там мені розповідали, що одного дня по мене прийдуть мама і тато. Це мене заспокоїло. Я щодня з надією чекав коли мене звідти заберуть. Дивно, але я сподівався, що це будуть мої рідні тато та маму, яким я все-таки буду потрібен.
Який же я був щасливий, коли мій тато таки прийшов до мене. Він плакав і просив вибачення, що тоді залишив мене. Пояснив це тим, що йому потрібно було обирати: або я, або влаштувати своє життя. І запевняв, що в нього на той момент просто не було іншого вибору.
Тато розповів, що не думав, що моя мама покине нас і він буде сам мене виховувати. Він втратив роботу і лишився без грошей. А з дитячого будинку мене заберуть хороші люди, які любитимуть мене і дадуть мені все необхідне. І за це я маю бути вдячним йому. Я сильно плакав, але чув все, що він мені казав.
Тоді я сильно ображався на нього. Але коли вже подорослішав зрозумів його вчинок і дійсно відчув вдячність. Адже до мене в дитячий будинок прийшла та жінка, яка пригостила мене булочкою. Вона й забрала мене у свою родину.
Не зважаючи на дитячу образу, зараз я вдячний і мамі, що народила мене, і татові, що дав шанс на повноцінне життя. Адже мої нові батьки дуже мене любили й дійсно нічого для мене не шкодували, забуваючи про власні блага.
