Василь забрав мене собі. От просто так взяв і забрав. Та і я особливо не пручалася. Він мені давно подобався, точніше я була в нього закохана.
Після завершення навчання в медичному університеті мене направили працювати до маленького містечка в сусідній області. Там я і познайомилася з Василем. Ми обоє були лікарями. Правда в нього досвіду було на чотири роки більше, ніж в мене.
Ми дуже подружилися і часто проводили час разом. Між нами промайнула та іскра кохання, яку ми бережемо щодня.
Одного разу у нас не співпали зміни і мені було дуже сумно без нього, хоча роботи того дня було багацько. Та ще й як на зло мені зателефонувала власниця моєї орендованої квартири і накричала, що я затоплюю сусідів внизу.
Звичайно ж покинути робоче місце у мене не було змоги. Тому я зателефонувала до Василя. Він приїхав, забрав у мене ключі і поїхав владнати справи з сусідами і водою. А ввечері мав завезти мені ключі.
Так ось, ввечері Василь приїхав за мною до лікарні. В його машині було дуже багато пакетів і з цікавості я запитала у нього що ж це таке він возить. А Василь мені відповів:
– Я зібрав всі твої речі. Ти житимеш зі мною.
Мені було і дивно, і смішно. Та й взагалі я не повірила ні на мить в його слова. А речі в пакетах справді були мої і ми поїхали до нього.
Як потім Василь мені розповів – у квартирі прорвало труби, тому й сусідів затопило. Залишатися там жити я б не змогла, бо все плавало. То ж він зібрав весь мій одяг та все інше, віддав ключі власниці квартири і все.
Так ми і живемо вже майже вісім років. І на роботу щодня разом їздимо, ставимо собі зміни разом, щоб потім разом відпочивати.
Ось таким дивним чином чоловік зробив мені пропозицію. А я часто з Василя сміюся, що він як давньоримський імператор:
– Прийшов, побачив, переміг.
А він посміхається і дивиться на мене надзвичайно хитрим і закоханим поглядом, та підморгує. Наче й справді корону на голові має.
Це ж треба, ці старі труби просто штовхнули нас в обійми один одного. Та й якби не вони – ми б ще дуже довго просто б дружили і не наважилися жити разом.
