Мене виховувала мати, про батька не знаю нічого. Ми жили досить непогано, але часто доводилося обмежувати себе в чомусь, щоб протягнути до маминої зарплатні. Попри грошові труднощі, моє дитинство та юність цілком можна вважати щасливими.
Можливо через вік, а можливо через легкий характер моєї матері мені було з нею легко знайти спільну мову. Ми були не просто дочкою та мамою, а й вірними подругами. Не було у моєму житті чогось такого про що мати не знала.
Коли я вступила до університету ми розлучилися. Щоб не викатувати зайві гроші додому я приїжджала не часто, однак з мамою розмовляла кожного дня. Я по голосу чула, що вона сумує й хоче аби я приїхала. Тоді я вперше запитала, чому вона не хоче спробувати піти з кимось на побачення. Жінка вона красива та ефектна. Я точно знала, що у мами є залицяльники, однак вона вперто відмовлялася підпускати когось до себе.
Власне кажучи, я була такою ж. У групі були хлопці, які мені симпатизували. Друзі моїх друзів намагалися запросити мене на побачення, але всі отримували відмову. Не те щоб мені ніхто не подобався, просто був якийсь страх того, що я можу повторити долю матері й залишитися з малою дитиною на руках напризволяще долі.
Після університету була робота. Один колега підібрався до мене надто близько, а все тому, що почав наші стосунки з дружби. Я сприймала Арсена за старшого брата й навіть не підозрювала, що він має до мене якісь почуття. Правда розкрилася на корпоративі, який компанія влаштувала на честь жіночого свята. Ми випили зайвого й Арсен запропонував поїхати до нього випити кави. Я й погодилася без сторонніх думок.
Вранці прокинулася у його ліжку зі страшним похміллям та провалами в пам’яті. Ми були близькими, зізнався друг, й попередив, щоб я не плекала марних сподівань щодо нас, бо він уже має наречену.
-Тоді навіщо все це, я точно не палала бажанням з тобою спати?
–Я люблю отримувати те, що хочу й завжди доводжу справу до кінця – переможно заявив він та почав одягатися.
Мені було противно працювати з цим чоловіком на одній роботі, але йти зі своєї посади я не збиралася. Через кілька тижнів після того випадку зрозуміла, що вагітна. Довго думала, що робити з дитиною. Розповіла про все матері, вона сказала навіть не думати про дурниці й народжувати, бо діти – це найбільше радість у світі.
Я все думаю, яке життя буди у цієї дитини. Чи зможу я виховати її гарною людиною та дати найнеобхідніше? Раптом не впораюся й підведу. До того ж на роботі почнуть пліткувати про мене, адже я не одружена, а тут мулятиму їм очі зі своїм животом. Погана репутація не найкращим чином відобразиться на моїй роботі.
Що ж мені робити?
