В мого брата народилась донька. Дуже гарна, кмітлива дівчинка, яку вельми цікавить цей світ. Вона його активно досліджує, відколи навчилась повзати.
Брат для доньки нічого не шкодує. Робить все, що тільки може, купує найкращі речі та іграшки, найкращу їжу й найкращі смаколики. Та от тільки вона до нього ставиться так, ніби він чужа людина. От не хоче бути в нього на руках, чи лягати спати, коли вкладає її татко. А якщо вже брат і вкладає доньку, то після таких вкладань ще його треба заспокоювати валер’янкою.
Та ситуація стає ще більш складною через те, що до мене племінниця з радістю йде. На руках в мене спокійно сидить з малечку, мало не з народження. Завжди тягнеться до мене, якщо бере на руки брат, а я біля нього.
І я чудово розумію, чому брат так на це злиться. Хто б не злився? Твоя дитина не хоче з тобою бути, а до твого брата тягнеться, як мала би тягнутись до рідного тата.
Згодом брат перестав мене пускати в свій дім. Я не образився, бо прекрасно його розумію. Ми зустрічались лише на нейтральній території, десь в кафе чи ресторані.
А потім вся ця ситуація так закрутилася, що брат став вимагати зробити тест на батьківство. Мовляв донька його до мене занадто сильно тягнеться та любить мене. Наче відчуває, що я її батько. Це абсурдно, адже я не її батько, а дядечко. Тим більше, що в мене є своя дружина, яку я дуже кохаю.
Але брат наполягав, тому ми пішли і зробили тест разом. І звісно ж, результати показали, що я не батько племінниці, а от брат — з вірогідністю дев’яносто дев’ять і дев’ять в періоді відсотків її тато.
Після цього вони трохи посварились з дружиною, але наче вирішили ситуацію. Згодом брат з сім’єю пішли на терапію до дитячого психолога і там вони почали працювати над проблемою. Поки успіхи мінімальні, але хоч щось.
Сподіваюсь, в них все вийде!
