Моє дитинство та юність – це суцільні пелюшки, каші та догляд за молодшими братами й сестрами.
Мої батьки чомусь вирішили, що якщо вони захотіли мати шість дітей, то я, як найстарша, зобов’язана стати безкоштовною нянькою ще з восьми років.
Я не мала дитинства, як такого. Зі мною ніхто не хотів дружити, адже замість того, щоб бігати з кимось на дворі, ходити гуляти та переживати за звичайні дитячо-підліткові речі, я мала виховувати своїх братів та сестер.
Мені не дозволяли займатися тим, чого я дуже хотіла – малювання. Коли попросила записати мене до художньої школи, то одразу отримала відмову та нарікання, що я занадто багато хочу. Бо ж батькам і так важко з скількома дітьми і грошей на всіх не вистачить,якщо ще й мої “дурнуваті”, як сказали батьки, картинки спонсорувати.
Коли ж я закінчувала дев’ятий клас, то захотіла вступити до коледжу. Він знаходився в іншому місті, а тому це був для мене шанс втекти від цього жаху. Але татосуворо заборонив мені це робити. Бо ж матері тепер доведеться самій за дітьми доглядати. Годувати їх, прибирати за ними, купати, гуляти, виховувати. А цим всім ж я завжди займалась. Мама ж переважно лише їсти готувала та й з подругами теревені вела.
Тому вступила я до місцевої бурси на кравчиню. Не я того хотіла. Батько наказав. Але ця справа мені не була нецікавою. Там я могла паралельно вчитись малювати і потроху здійснювати свою мрію та стати архітекторкою.
Коли ж я закінчила бурсу, то пішла на роботу в місцеве ательє, де доволі довго працювала.
Як тільки отримала першу зарплату, то батьки вже знали, на що я маю її витратити та зробили детальний план витрат. Так. Вони забрали мої ж гроші. Тоді я вирішила, що не стану більше залишатись в цьому домі та переїду до орендованої квартири. Так я стала жити сама. Було важко, не завжди вистачало грошей і бувало, що доводилось лягати спати голодною. Але це вартувало тієї тиші, яку я отримала, та спокою.
Зараз я навчаюсь в університеті та паралельно працюю в ательє і ще й підпрацьовую ілюстраторкою, як фрілансерка. з Батьками не спілкуюсь третій рік. Я для них зникла. Вони мною не цікавляться.
Коли я цього Різдва вирішила приїхати з гостинцями та подарунками для всіх додому, то одразу отримала відро бруду про себе, адже я невдячна св0л0та, яка покинула батьків та стала жити, як мені хочеться.
Я залишила всі подарунки на порозі та пішла геть з того дому. Більше я до батьків ні дзвонила, ні приїздила, ніціуавилась ними в братів та сестер. Своїх дітей не хочу, як мінімум наступні років десять точно. Дякую. Наняньчила вже.
