Коли я був ще молодим, в моєму житті відбувалося багато цікавих подій. Зараз я уже в доволі літньому віці та охоче розповідаю про себе усім, кого цікавить моє життя.
Я народився в період, коли відбувалося дуже багато змін у нашій країні та багато чого пам’ятаю. Не кожен може емоційно витримати зміни, які впливають на велику кількість людей. Тож багато у кого може похитнутися психіка та він може робити речі, які йому зовсім не властиві.
Одного разу ми з моїм братом йшли вулицею села та до мене почав чіплятися сусідський хлопець. Очевидних причин для цього не було, мабуть, йому хотілося скинути емоційну напругу з моєю допомогою.
Проте і я тоді прагнув злити на когось увесь негатив та трішки перестарався, хлопець аж знепритомнів. Мені довелося втікати з місця події, щоб мене не затримали. Я сховався на своєму горищі. Ніхто не знав про це місце, лише я.
Збоку це місце мало такий вигляд, наче там нічого немає. Я підстелив соломи, накидав ковдр та зробив таємний прохід на горище. Лише вночі заходив у свій сховок. Так я прожив десять років. Мене припинили шукати. Я міг зітхнути з полегшенням. Лише потім я довідався, що той хлопець розповів про свою провину у суперечці та мене давно вже ніхто не звинувачує.
До мене прийшла моя двоюрідна сестра та попросила наглянути за її донькою, бо їй потрібно відлучитися у справах. Племінниці тоді й чотирьох років не було. Я став її доглядати не знаючи про те, що її мама більше ніколи не повернеться до своєї дитини. Подейкують, що вона вийшла заміж. Згодом і я одружився, але у нас з дружиною не було дітей, тож усю свою увагу ми приділяли Вікторії.
Ми з племінницею були дуже близькими, часто розмовляли про життя та проводили разом час. Попри те, що вона дівчинка, їй дуже подобалося ходити зі мною на риболовлю. Але найбільше їй подобалось слухати мої розповіді про те, як я ховався на горищі. Біля мене ходили люди та вони навіть поняття не мали, що над ними на горищі хтось живе.
Так ми прожили усе життя. Невдовзі померла моя дружина, але Вікторія мене не покинула, вони з її чоловіком живуть зараз зі мною. Племінниця дуже вдячна мені за те, що я її виховав та вважає мене найріднішою людиною у світі. Каже, що не знає як би склалася її доля, якби не я.
Нещодавно повернулася мама Вікторії та захотіла знову з нею бачитись, але племінниця сказала, що вона для неї ніхто та щоб вона йшла туди звідки прийшла. Змогла одного разу покинути її, тож хай тепер живе окремо від своєї дитини.
