Світлана моя третя дружина. Так сталося, що дітей у мене немає. З першою дружиною одружилися в молоді роки. Обоє ще діти, тому вирішили пожити для себе. Згодом зрозуміли, що не підходимо одне одному. Постійні сварки не давали нам жити спокійно. Про маявшись чотири роки, ми нарешті зрозуміли, що розлучення, це те що нам потрібно. Одержавши свободу, вирішив не поспішати.
В тридцять п’ять зустрів Наташу. Ось вона, моя доля. Вже через пів року одружилися. Спочатку придивлялися одне до одного. Потім дружина заявила, що не хоче дітей взагалі. Ми багато розмовляли на цю тему. Та Наташа твердила одне, не буде народжувати. Навіть якщо завагітніє, зробить аборт. Це тема болісна для обох. Я хотів дітей, Наташа ні. Після п’яти років подружнього життя, розлучилися.
Зі Світланою одружилися, коли мені виповнилося сорок дев’ять, а їй сорок п’ять. Про дітей вже і мови не могло бути. Тим більше. Що у Світлани є двоє дорослих синів. Один із них одружений і мав доньку. Менший її син жив із дівчиною, та узаконювати відносини не поспішали. Я з ними спілкувався, але не більше. Вони також зустріли мене насторожено. Весь час запитували свою маму, чи не ображаю я її.
Світлана перейшла жити до мене, тому що я жив у двокімнатній квартирі один. А в її двокімнатній старший одружений син залишився. Менший живе у своєї дівчини. Мені здавалося, що відносини з дітьми Світлани налагодилися. Вони з повагою зверталися до мене, з розумінням. Провідували нас частенько. Особливо старший син дружини. Вони приходили з донькою Настею. Залишали її ночувати. Іноді по три дні не забирали.
В такі дні я говорив дружині, що в нас також є особисте життя. Чому залишають Настю надовго? Я не розумів. Можливо через те, що не маю своїх дітей. Але мені здається, що батьки повинні самі виховувати своїх нащадків, а не підкидати бабусі. Світлана захищала сина і невістку, мов молоді, погуляти хочуть. Але мені до того що? Коли одружувалися, не говорили, що внучка Світлани скоро назовсім до нас перебереться.
Одного разу я не стерпів, і таки сказав Михайлу, старшому сину дружини, що вони погані батьки, коли залишають Настю надовго у нас. Михайлова дружина, коли те почула, відразу почала вдягати дівчинку, і вони пішли. Тоді ми вперше посварилися зі Світланою. Але я і до цього часу вважаю, що правий. Перекидають свої обов’язки на мою дружину, а самі не розуміють, що в неї також є особисте життя. Про що я й сказав тоді Михайлу.
Менший син Павло особливо не докучав. Можливо через те, що в них ще не було дітей. Та коли вони одного разу прийшли до нас провідати, повідомили, що Оксана вагітна. А через те, що її мама хворіє, то на Світлану вся надія в допомозі за малюком. Я знову обурився. Чому мене не питають, чи згоден я? В той вечір ми знову посварилися, а Павло з Оксаною пішли ображені. Через декілька днів Павло телефонував мені й сказав, що Оксана зробила аборт.
Звинуватив мене в тому, що я не дозволив майбутній рідній бабусі допомагати з внуком. Світлана вважає, що то я винен, що її відносини з синами стали прохолодними. А при чому тут я. Якщо вони не розуміють що у їхньої мами налагоджується своє життя. Могли б порадіти за неї, а не навпаки ображатися. Тим більше, що самі дорослі, і можуть опікуватися дітьми, а не перекладати на інших.
Мені дуже подобається моя дружина, і я не хочу розлучатися з нею. Але якщо і надалі сини влазитимуть у наше з нею життя, то все можливо. Мені жаль, що відносини з ними погіршилися, але вважаю, що правий я. А ви як думаєте? Можливо я щось не розумію?
