Я дуже люблю свою матір, та останнім часом мені стало важко з нею спілкуватися. Навіть не пам’ятаю, в який момент у неї став такий складний характер.
Ще 2 роки тому не стало нашого татка і матір впала в депресію. Та з часом почала відходити. А майже рік тому одружився мій старший брат. І мама покликала наречених жити до себе. Нібито самій їй буде сумно і важко. І вони погодилися. Я ж не могла зрозуміти Валю, дружину брата. Невже так хочеться жити із свекрухою? Тим більше, була можливість проживати у власній квартирі.
Валі від бабусі дісталась трикімнатна квартира. Тож тепер, щоб приміщення не пустувало, вони почали шукати квартирантів. Пошуки тривали близько двох тижнів, та за цей час Михайло сам зрозумів, що ідея жити з матір’ю не найкраща. Я відразу подумала, що це Валентина не витримала, але, як виявилося, причина не у невістці.
А як тільки подружжя з’їхало від мами, вона перекинулась на мене і почала надзвонювати цілодобово. Постійно говорила, що нікому не потрібна і ми навіть не хочемо з нею говорити.
– Навіщо мені взагалі телефон, якщо по ньому нема з ким говорити? Я давно вам остогидла. – сказала мені вона одного разу.
Я просто попросила у неї не телефонувати мені вдень, адже я і так не встигаю із всіма справами. Зранку сніданок, дітей у школу везти, потім робота, а після робочого дня знову готувати їсти. Вільна я лише увечері. Тоді і можу балакати. А мама ніби не хоче мене зрозуміти.
Також я стараюсь на вихідних навідувати її, але і цього мало. Постійно скаржиться, що сидить сама в квартирі поки ми всі зайняті своїми справами. А я ж не можу кожного дня пропускати роботу і гостювати у матері.
А останнім часом вона стала ще й прискіпуватися до кожного слова, що я кажу, тому потрібно старатися не «ляпнути» зайвого.
А вчора мама взагалі вибрала спосіб давити на жалість. Почала говорити, що не хоче бути тягарем для нас, тому просто продасть свою квартиру, а сама піде в будинок для літніх людей. В мене від здивування і обурення аж рот відкрився. Навіщо взагалі про таке мову заводити?
Ми з братом любимо матусю, але хіба можна терпіти отаку поведінку? На старості літ її все стало не влаштовувати. То не так сказали, то не так зробили, то не туди подивились.
Мені і так жити не просто, розриваюся між домом і роботою, то ще й матір додає перцю. Я вже просто не можу це терпіти. Здається, що одного разу просто поїде дах. Тому зараз якось потрібно вирішили це все, поговорити з матусею, але думаю, що всі мої слова будуть сприйняті нею як зауваження, невдоволення.
