Мені конче набридла родина мого чоловіка. Всякий раз, як ми навідуємо їх на свята, вони принижують моїх дітей, а своїм звеличають до геніїв. У мого чоловіка Дениса є молодший брат і сестра, які також створили власні сім’ї. Як зазвичай, сестра раніше всіх створила сім’ю і її діти дещо старші за моїх, тому особливої конкуренції з моїми це невідчутно, однак все одно присутнє. Особливо, коли це стосується спогадів про її сина у віці мого. Коли моєму синові виповнилось кілька років, то на одному з Різдвяних свят, та й на інших, вона полюбляла говорити, що її сини як були у цьому віці — вміли вже колядувати й знали багато колядок. Каже: “Чому твій син їх не вчить? Чи таланту не вистачило?”.
Однак, це рідкість. Бо окрім колядок, вони більше нічого й не вивчали особливого. Зазвичай вона їх не порівнює, бо все-таки вони далеко не ровесники, на відміну від дітей брата його чоловіка. Цей Михайло просто прославляє своїх двох дочок, які народились від другого шлюбу майже у той період, що й наші з Денисом.
Мій чоловік Денис постійно закриває очі, коли його дітей просто принижує сім’я брата! Мене це так злить, що я взагалі зненавиділа всі церковні свята й неохоче збиралася на них, бо знала що на них мене чекає одне — нескінченні схвальні етюди про успіхи його дочок. На моїх дітей вони взагалі не звертають уваги, а коли звертають, то лише у порівнянні зі своїми й, звісно, не на користь моїх дітей.
Мій син Славік дуже талановитий. Мені його й хвалити не потрібно, бо й співати вміє й запам’ятовує все за мить. В дитсадку його прозвали “вундеркінд”! Мій дуже здібний й енергійний, однак дещо непосидючий й неслухняний як і всі діти. На превеликий жаль, мій син майже ровесник нашої племінниці Дарини, дочки Денисового брата Міші. І, звісно, вона має бути більш талановита й розумна за мого сина. На кожному застіллі про це йде мова.
Мій син вміє співати, то вони й дочку свою записали на вокал, а на Пасху сказали, щоб мій син з нею співав і не як рівноправний співак у дуеті, а просто приспів для більшого звучання її дочки, а куплети й все інше звісно у виконанні Даринки має бути. Найгірше те, що мій чоловік це схвалив! Коли я сиділа у залі й дивилась як мій син просто підспівує їй, мені так прикро було як ніколи. Але голосу в неї не було вишуканого й співати вона не дуже вміла, то вони відмовилися від цієї ідеї, а коли мого сина без неї взяли безплатно у вокальну студію без неї — потім взагалі навіть згадувати про це перестали!
Далі стало ще гірше. На свята почали порівнювати їх оцінки, успіхи під час семестру! Свята перетворились на якийсь екзамен для мого сина. В чому він одягнений, з ким дружить, з ким не дружить. Головне, що мені прикро й за племінницю Даринку, бо ж вона лише дитина, а їй навмисно змушують постійно конкурувати й щось доводити. Вони говорять, що мій син:
незграба, якщо раптом щось випустить з рук під час застілля;
дурень, якщо щось вигукне дурне.
Але ж він всього лише дитина! Як він витримує цю напругу — не розуміє. Певно, вважає, що це лише жарти його родичів, бо ж вони все в жарт переводять. А я лише за цим всім спостерігаю.
Останнє Різдво стало останньою краплею! Мій син вирішив бути чемним й обслужити гостей, які прийшли привітати зі святом народження Христа. Допоміг сервірувати стіл, подавав блюда й забирав брудний посуд, щоб мені не було важко. На що родичі мого чоловіка відповіли: “Молодець хлопець! Буде з нього офіціант, бо на більше його й так немає на що розраховувати!”. Після цих слів всі сміялись, а мій чоловік більше всіх. Я змовчала, щоб не влаштовувати скандалу й не соромитись перед усіма. Однак, більше моєї ноги й мого сина на їхні частуваннях більше не буде.
